10 Афіна

Після всіх цих подій і пережитого стресу, я швидко заснула. Мені навіть нічого не снилося, хоча зазвичай я бачила яскраві, кольорові сни. А цього разу здавалося, ніби я провалилась у якусь безодню.

Хоча я хотіла перед сном поговорити з Крістіаном Азархом про свою магію і як той дар пробуджується, я так стомилася, що вирішила перенести цю розмову на завтра.

Я прокинулася від того, що мене несли, перекинувши через плече, у невідомому напрямку.

Спершу я навіть вирішила, що мені все це лише сниться, але коли мене добряче трусануло, я зрозуміла, що все відбувається насправді.

Я не мала жодного уявлення про те, що сталося і де вся охорона. Хотіла закричати і покликати на допомогу, але не могла. Скільки б я не намагалась не могла видати ні звуку.

Та що ж це коїться?! Я ж просто спала, а зараз якийсь бісів придурок кудись мене несе.

Я спробувала сама якось звільнитися від нього. Почала пручатися і бити викрадача кулаками по спині.

Але це не допомагало, а клятий здоровань ніс мене далі. Від страху і безвиході мене почало трясти. Хтозна, куди і навіщо він мене тягне.

І де цей гадський принц? У нього під носом людей викрадають, а він і не переймається?!

Наступної миті щось ніби спалахнуло і мій викрадач зупинився. Почувши голос Крістіана Азарха, я трохи заспокоїлась. Принаймні він помітив, що мене намагаються вкрасти.

А далі сталося те, чого я точно не очікувала. З'явилося яскраве світло і зникло разом із моїм викрадачем.

Цей телепень наче розтанув в повітрі. Я б мала впасти на землю, але опинилась в руках Крістіана.

- Ти не постраждала? Все добре? - схвильовано запитав він, вдивляючись в моє обличчя.

Оскільки розмовляти я досі не могла, то лише ствердно кивнула йому у відповідь і показала жестом на своє горло.

- Не можеш розмовляти? Зараз все виправимо... - сказавши це, чоловік поніс мене в дім.

Навіть попри страх, який  щойно пережила, я не могла не помітити того, наскільки він сильний.

Крістіан ніс мене, наче пушинку. У нього навіть подих не збився.

Опинившись в будинку, він пішов на кухню. Посадивши мене на один із стільців, Азарх поклав руку мені на голову і щось прошепотів.

На мить мене огорнуло приємне тепло і навіть стало трохи сумно, коли воно зникло.

- Як ти, Афіно? - запитав він, наливки в склянку води і простягнувши її для мене.

- Я... Я дуже злякалась. Спершу навіть не розуміла, що сталося. Прокинулась від того, що хтось кудись мене ніс, в я навіть на допомогу покликати не могла, - відповіла я, відкривши води зі склянки.

- Вибач, що тобі довелося пережити подібне. Я зроблю все, щоб захистити тебе.

- Але чому хтось хотів викрасти мене?

- Можливо хтось дізнався про твій дар, хоч я і намагався старанно приховувати цю інформацію. Також може бути, що мої вороги дізнались про те, що я привіз додому якусь дівчину, вирішили, що це не просто так і тому спробували викрасти, щоб мати можливість тиснути на мене.

- Капець ... А ти хіба ніколи дівчат додому не привозив, що вони так відреагували?

- Привозив, але дуже рідко і вони були дорогі для мене... Те, що сьогодні сталося, свідчить про те, що ти не можеш і далі бути без мого магічного захисту. Тягнути більше не можна. Завтра ми маємо укласти шлюб.