9 Крістіан

Я і сам не зрозумів, що саме так раптово розбудило мене посеред ночі. Скоріше за все спрацювала інтуїція, що вже далеко не раз рятувала мені життя.

Тієї ж миті я помітив чиюсь тінь біля свого ліжка. Інстинктивно я миттєво відкрився вбік і зробив це дуже вчасно, бо туди, де щойно була моя голова, в подушку вдарила  чорна блискавка.

Дідько! Та щоб його... Схоже, що мої дорогі зведені брати прислали чергового найманого вбивцю за мною.

Моя магія одразу активувалася і в того, хто прийшов мене знищити, влучив мій магічний спис із світла. Цей ідіот навіть не зрозумів того, що з ним сталося, коли повалився на підлогу.

В коридорі почувся якийсь шум і це змусило мене не тільки насторожитись, а й розхвилюватись.

Я вже й забув, коли відчува щось подібне. В сусідній кімнаті зараз знаходилась Афіна і я не міг дозволити, щоб хтось їй зашкодив.

Вилаявшись, я кинувся в коридор. Двері в кімнату дівчини були відчинені. Варто було мені це побачити, як все в середині похололо.

Вперше за багато років я відчув страх. Але я боявся не за себе, а за Афіну. Надто важлива була для мене ця дівчина.

Провидиця могла бачити майбутнє і підказати, що потрібно змінити, аби уникнути поганого розвитку подій.

Такий дар - надто цінний для мене, щоб втратити його. Але не тільки це мене хвилювало. Мені дуже не хотілося, щоб вона постраждала. Я взяв на себе відповідальність за неї і відтепер мав її захищати.

Я на мить прикрив очі і спробував сконцентруватися, щоб відчути магію Афіни і зрозуміти, де вона може знаходитись.

А що, як ще хтось окрім мене дізнався про те, що Афіна має дар провидиці і теж хоче ним скористатись?

Від подібних думок я почав непокоїтись ще більше. Трясця! Кілька разів я глибоко вдихнув і видихнув, щоб хоч трохи заспокоїтись.

Я так довго фактично не відчував емоцій, що зараз навіть на мить розгубився.

Опанувавши себе, я нарешті відчув магію Афіни. Вона була жива і це головне.

Якого біса її понесло в цей час на вулицю? А якщо хтось туди її виніс?! Тільки не це...

Відчинивши вікно, я вистрибнув на вулицю, бо часу спускатись сходами у мене точно зараз не було.

Опинившись в саду, я майже одразу помітив виродка, який ніс Афіну, закинувши її на плече.

Я помітив, що дівчина пручалася з усіх сил, але не могла видати і звуку. Схоже, що на неї наклали магію мовчання.  Наступної миті я вже перегородив шлях викрадачу.

- Ти далеко зібрався, вироку? - поцікавився я, намагаючись краще його роздивитись.

- Невже ти думаєш, що зможеш мені завадити? - зневажливо запитав непрошений і дуже нахабний гість.

- Цікаво, чи ти знаєш в чий дім припхався? Якщо що, то твого друга більше немає.

- Він мені не друг, а лише напарник. Якщо того блазня не стало, значить я отримаю більше грошей за це завдання.

Проблема полягала зовсім не в тому, що я не міг розібратись з тим зухвалим вилупком, а в тому, що своєю магією я міг нашкодити Афіні. І що ж мені робити?