Розділ 3

Сьогодні великий день. В мене знайомство з керівництвом. Від хвилювання не знаходжу собі місця і тремчу. Спітнілими пальцями перебираю одяг у шафі. Я не знаю чого так хвилююся. В мене понад десять років досвіду у своїй сфері. Я знаю французьку. Все має пройти добре. Однак, самовмовляння не допомагають. 

Одягаю діловий костюм: спідниця трішки вище колін, сорочка й піджак. Спускаюся на сніданок. Цього разу Таня підсмажує сирники.

— З завтрашнього дня готуємо по черзі, — пропоную й всідаюся за стіл. — Бо мені вже перед тобою незручно.

— Як скажеш, — погоджується сестра. Вона простягає мені чашку з чаєм й скептично мене оглядає. — Гарно, але по-моєму ти занадто стараєшся. Форма одягу в нас вільна. Можна приходити й в джинсах.

До сніданку приєднується Алінка. Вона має трохи заспаний й водночас переляканий вигляд.

— А ти не відвезеш мене до школи? — Дивиться на мене з надією.

— Тебе відвезе Матьє, — каже Таня. — А у твоєї мами сьогодні перший робочий день.

Тепер ми вже вдвох з донькою дивимося одна на одну перелякано і зі співчуттям.

Після сніданку я обіймаю Аліну й вона сідає у машину до Таніного чоловіка. Махає мені рукою.

— Я дуже переживаю за неї, — повертаюся до сестри. — А якщо вона там не приживеться чи її почнуть булити інші діти?

— Тут так не заведено, — сестра каже заспокійливо. — Тут не люблять прояви агресивності й всіляко це засуджують. Тож такі ситуації рідкість. До того ж, — вона усміхається, — Аліна вродлива дівчинка, а французи люблять все вишукане і красиве.

Ми ж сестрою сідаємо у машину й тільки зараз я згадую, що сьогодні ще не спілкувалася з Павлом.

— Паш, у мене сьогодні перший робочий день, а в доні — перший день у новій школі. А ти як там без нас?

Відправляю повідомлення й ховаю телефон до кишені. Таня скоса зиркає на мене. Через кілька хвилин перевіряю, та відповіді немає. Лише, коли ми вже під'їжджаємо до двоповерхового будиночка, який виявляється офісом приватної компанії, надходить повідомлення:

— Радий за вас. Удачі вам. Хай все вийде. В мене голова розколюється після вчорашньої гулянки з друзями. Майже до ранку пили.  

Від його відповіді у мене стискається шлунок. Я не бажаю, щоб він без нас побивався й горював, але враження неначе ми враз стали чужими й в нього якесь своє окреме життя. 

Ховаю телефон у сумку і йду за Танею до офісу. Вітаємося з охоронцем. 

— Це моя сестра. Вона нова співробітниця, — Таня вказує на мене. Чоловік усміхається й пропускає нас. Ми підіймаємося на другий поверх. Прямуємо в кінець коридору й заходимо до приймальні директора. За масивним дерев'яним столом, на якому відразу розташовуються телефон, факс і принтер, сидить молода білявка й розмовляє з кимось по телефону англійською мовою. Поруч на шкіряному дивані сидить молодий чоловік років сорока й дивиться в екран смартфона. 

— Амелі нам до Себастьяна, — шепоче Таня, показуючи рукою на двері до кабінету директора.

Секретарка киває й дає знак почекати. Тим часом чоловік на дивані підіймає на мене очі й хвилину невідривно дивиться. Від цього погляду в мене перехоплює подих. Його блакитні очі здається бачать мене наскрізь. На мить я забуваю як дихати.

— Оксанко ти йдеш? — штовхає мене в бік Таня. Я приходжу до тями, неначе після гіпнозу, і поспішаю за сестрою. Вже заходячи до кабінету, ще раз озираюся. Чоловік продовжує зацікавлено дивитися на мене.

Назустріч нам виходить сивий чоловік з бородою й у костюмі.

— Радий вітати у нас у компанії, — каже французькою й привітно усміхається. Тисне мені руку. Я розумію, що екзамен з мови почався прямо зараз.

— Дякую. Для мене це велика можливість.

Він показує нам з сестрою на два стільці. Сам сідає за стіл.

— Чи знаєте ви, Оксано, що ми проєктуємо сівалки, плуги й культиватори?

Я киваю, бо займаюся цим вже понад десять років і саме тому сюди й приїхала. 

— Нам дають замовлення заводи з виготовлення сільгосп техніки. В майбутньому ми плануємо розширити список. І саме для цього нам дуже потрібні такі спеціалісти як ви.

Я знову киваю.

— Оксано я бачив ваше резюме й перелік того, що ви можете. І ще я повністю довіряю Тані. — Він поглянув на сестру й посміхнувся. — Я можу вам запропонувати для початку дві тисячі п'ятсот євро з підвищенням через пів року. У вас буде окреме робоче місце. Два дні на тиждень ви можете працювати віддалено. Чай, кава, смаколики — все нашим коштом. Раз на місяць білети в театр або кіно. Час від часу ми виїжджаємо всім колективом на природу. Тут навколо багато красивих місць. Іноді я запрошую всіх до свого маєтку. Колектив у нас хороший, дружній. Якщо ви згодні працювати на таких умовах, ми будемо вам раді.  

Він дивиться на мене з цікавістю. Очікує на мою реакцію. Я заціпеніла. Не можу повірити, що буду стільки заробляти. 

— Так я згодна, — видавлюю з себе.

— Тоді ласкаво просимо до нашої сім'ї. — Він встає й потискає мені руку. — Амелі надасть вам всю необхідну інформацію організаційного плану.

Втрьох ми виходимо з кабінету. Чоловік з блакитними очима встає нам на зустріч і я ціпенію від жаху.

— А це мій син — Люк, — каже Себастьян. — Він мій замісник. Відповідає за всі технічні питання. Люк знайомся — це наша нова співробітниця Оксана, — він показує на мене. — Інженер з десятирічним досвідом роботи.

Той потискає мені руку. Усміхається. Здається, що я втрачаю опору й земля обвалюється в мене під ногами. На щастя Себастьян швидко повертається до себе в кабінет, а Таня тягне мене далі.

— Пішли, я покажу тобі твоє робоче місце, — шепоче мені на вухо. — Ти зблідла неначе побачила смерть.

Вона проводить мене до опен спейсу на першому поверсі, де стоять близько десяти столів. Майже всі зайняті, крім двох. 

— Я поступаюся тобі своїм місцем, — Таня підводить мене до столу біля вікна. — Поглянь як гарно. Так же затишніше? І більше нагадує Україну.