-30-

Епілог 

Весілля відбувалося за містом, у просторому заміському комплексі, який у променях вечірнього сонця нагадував ілюстрацію до старої доброї казки. Теплий літній вечір дбайливо огортав усе навколо золотавим сяйвом, а в повітрі розливався солодкий аромат свіжоскошеної трави та польових квітів. Тераса була прикрашена невагомими гірляндами, чиї вогники мерехтіли, наче далекі зірки, що спустилися ближче до людей, аби розділити з ними це свято.

Арсен стояв біля перил, неспішно попиваючи прохолодне шампанське, і не міг відірвати погляду від Альбіни. Вона про щось захоплено розмовляла з Уляною, і її сміх, чистий та дзвінкий, розносився терасою, наче весняний струмок. На дівчині була легка світла сукня, а розпущене волосся грайливо підхоплював вечірній вітерець. Її усмішка тепер була зовсім іншою — вона світилася щирістю та спокоєм, і в ній більше не було місця тому задавненому страху, який Арсен помітив під час їхньої першої зустрічі в похмурій комуналці.

— Навіть не сподівався побачити тебе таким задумливим і закоханим, — почувся поруч знайомий голос.

Арсен озирнувся і побачив Дмитра, який якраз намагався впоратися з неслухняним коміром святкової сорочки. Він ледь помітно всміхнувся другу, знову переводячи погляд на дівчат.

— Просто замислився над тим, наскільки химерно та непередбачувано все склалося в нашому житті, — тихо відповів Арсен.

Дмитро став поруч, і вони обоє на мить замовкли, спостерігаючи за своїми коханими. Уляна стояла біля Альбіни й, як завжди, стримано та розсудливо щось їй пояснювала. Проте тепер у кожному її русі, у кожному погляді, кинутому в бік Дмитра, відчувалося те неймовірне тепло, яке раніше вона так ретельно приховувала за маскою ділової етики.

— Знаєш, якби хтось лише місяць тому сказав мені, що я добровільно віддам тобі ключі від офісу та повернуся до своїх інструментів, я б лише розсміявся йому в обличчя, — порушив мовчання Дмитро.

Арсен тихо засміявся, згадуючи їхню першу зустріч у ресторані.

— А якби мені хтось пророкував, що я до безтями закохаюся в дівчину, яка вважатиме мене звичайним сантехніком і щиро переживатиме за мої робочі зміни, ти б перший порадив мені звернутися до лікаря.

Вони обоє одночасно розсміялися, відчуваючи, як напруга та старі образи остаточно зникають, залишаючи по собі лише міцну чоловічу дружбу.

— Але якщо бути відвертим, — уже серйозніше додав Арсен, дивлячись на золотавий обрій, — я безмежно вдячний долі за те парі. Воно виявилося найкращим рішенням у моєму житті.

Дмитро поглянув на нього з легкою, ледь помітною іронією:

— Навіть незважаючи на те, що я мало не перетворив твою процвітаючу компанію на купу боргів лише одним своїм підписом?

— Навіть попри це, — кивнув Арсен. — Бо якби не той місяць у ролі сантехніка, я б так і не зрозумів, що насправді має вагу в цьому світі. Статки приходять і йдуть, а щирі почуття — це те, що тримає нас на плаву, дає сили, наснаги, те що змушує тебе почуватися живим. 

— Твоя правда, — відразу погодився Дмитро. — Я все життя був переконаний, що гроші — це універсальний ключ до всіх дверей. А виявилося, що одна-єдина людина може значити набагато більше, ніж увесь світ із його мільйонами. І що саме ця людина може змусити тебе прагнути до більшого, і почуватися значущим. 

Його погляд мимоволі знайшов Уляну, і саме в цей момент вона підняла очі, зустрівшись із ним поглядом. Кутики її губ ледь помітно піднялися в ніжній посмішці, і Дмитро відчув, як усередині розливається знайоме, солодке тепло.

— Тобі кінець, друже, — раптом тихо зауважив Арсен, помітивши, як Уляна попрямувала до них.

— Це ще з якого дива? — здивувався Дмитро, хоча в його голосі вже відчувалося хвилювання.

— Бо вона йде сюди з тим самим поглядом, перед яким не встояв би жоден мільйонер, навіть мільярдер. 

Дмитро озирнувся і відчув, як у нього на мить перехопило подих. Уляна в темно-синій вечірній сукні виглядала настільки вишукано й водночас природно, що йому забракло слів.

— Сподіваюся, я не перервала вашу надзвичайно важливу чоловічу нараду? — запитала вона, зупинившись поруч і з легким інтересом розглядаючи обох друзів.

— Зовсім ні, ми якраз завершили, — одразу відгукнувся Дмитро, не зводячи з неї захоплених очей.

Арсен тактовно всміхнувся і почав повільно відступати в бік Альбіни.

— Я, мабуть, піду пошукаю свою супутницю, поки ви тут з’ясовуєте стосунки.

— Кидаєш мене? — кинув йому навздогін Дмитро, відчуваючи, як серце починає калатати швидше.

— Просто я знаю, коли я зайвий, — не обертаючись, відповів Арсен, зникаючи в натовпі гостей.

Уляна тихо й мелодійно засміялася, дивлячись на Дмитра.

— Ви двоє, здається, ніколи не змінитеся, скільки б життів не прожили.

— А хіба ти хотіла б бачити мене кимось іншим? — запитав він, підходячи ближче і відчуваючи тонкий аромат її парфумів.

Вона на мить замислилася, і її погляд став дивовижно глибоким та ніжним.

— Ні, — прошепотіла вона. — Мабуть, саме таким ти мені й потрібен.