-29-

Минуло кілька тижнів після завершення чудернацького парі, але життя кожного з учасників парі змінилося безповоротно. Арсен повернувся у свій лофт, в свій офіс, до своїх контрактів, тендерів та нових проектів, відчуваючи що тепер має ще більше сил та наснаги на нові звершення. А Дмитро, який тепер був співвласником фірми “Майстер на всі руки”, заснованої за підтримки друга мільйонера, зайнявся саморозвитком та вступив заочно до бізнес школи. Він, за допомогою Уляни та Арсена, мав намір отримати відповідні знання, аби його маленька фірма процвітала і давала роботу таким же трудягам, як і він. А ще, він планував переманити своїх колег сантехніків від тієї старої мимри, його колишньої начальниці. 

***

Арсен відчував, що більше не зможе дихати на повні груди, поки між ним і Альбіною залишається хоча б тінь минулої брехні. Він вирішив, що настав час для останнього, найважливішого кроку, який мав або назавжди розлучити їх, або стати початком їхнього спільного майбутнього.

Цього разу місцем зустрічі став не затишний дах під зоряним небом і не тісна кухня зі старими горнятками, а простора тераса того самого елітного ресторану, де колись, у полоні власного егоїзму, він уклав доленосну угоду з Дмитром. Коли до входу м'яко підкотив чорний автомобіль, і водій шанобливо відчинив перед Альбіною дверцята, дівчина на мить завагалася, відчуваючи дивне передчуття.

За мить із машини вийшов Арсен. У бездоганно підігнаному темному смокінгу, що підкреслював його статну фігуру, він виглядав втіленням успіху та впевненості. Проте в його очах, коли він зустрівся поглядом з Альбіною, не було зверхності — лише знайоме їй тепле сяйво, яке вона встигла так щиро полюбити.

— Арсене?— ледь чутно зірвалося з її губ, і в цьому питанні змішалися подив, непевність і легкий переляк. Вона була вражена не лише такою різкою зміною в одязі чоловіка, а й його красою, що тепер виглядала ще яскравіше та заворожувала. 

Він підійшов до неї неквапливо, обережно взяв її за руку, відчуваючи, як тремтять її пальці, і тихо промовив, заспокоюючи одним лише тембром голосу:

— Ходімо зі мною, люба. Я обіцяю тобі, що все розкажу і що таємниць більше не буде.

Вони піднялися на терасу, де вечірнє місто розстилалося під ними океаном мерехтливих вогнів. Арсен дбайливо відсунув для неї стілець, і коли вони залишилися наодинці під відкритим нічним небом, Альбіна нарешті порушила тишу, яка ставала дедалі відчутнішою. 

— Хто ти насправді? — запитала вона, і в її очах Арсен побачив не гнів, а щире бажання зрозуміти чоловіка, який став їй таким близьким.

Він важко видихнув, наче скидаючи з плечей невидимий тягар, і наважився поглянути їй прямо у вічі.

— Я винен тобі не просто правду, Альбіно, я винен тобі ціле життя, яке намагався приховати за чужою маскою. Я не сантехнік, яким намагався здаватися. Насправді я власник великої компанії, і те, що ти бачиш навколо — це частина мого повсякдення.

Альбіна завмерла, намагаючись осягнути почуте, а Арсен продовжував, і кожне його слово було сповнене щирого каяття:

— Усе почалося як безглузде парі з Дмитром. Ми обоє були засліплені переконанням, що життя іншого — простіше та легше. Я жив його життям, спав на його дивані й працював у підвалах, вважаючи це грою. Але я не врахував одного — що зустріну тебе.

Він нахилився до неї, і його голос забринів від невисловленої ніжності.

— Кожного разу, коли ми сиділи на тій кухні, коли я слухав твій сміх чи бачив твій сум, я забував про парі. Коли я йшов до університету, щоб захистити тебе, мною рухали не самовпевненість, не гроші чи статус, а справжнє почуття, яке я вперше в житті відчув так гостро. Я закохався в тебе не як багатій, що шукає розваг, а як чоловік, який нарешті знайшов свою споріднену душу.

Альбіна довгий час мовчала, вдивляючись у нічне марево міста, і Арсену здавалося, що його серце от-от зупиниться від напруги. Нарешті вона тихо заговорила:

— Знаєш, я б ніколи не пробачила тобі, якби ти виявився просто багатієм, що грається людськими долями. Але той чоловік, який обіймав мене на даху і який не побоявся піти проти негідника заради мого спокою, я знаю, що він справжній. І я вірю, що його серце не змінилося разом зі зміною костюма. 

У грудях Арсена розлилося неймовірне тепло. Він простягнув руку через стіл, ніжно накриваючи її долоню своєю.

— Я хочу, щоб ми почали все спочатку. Без жодних масок і недомовок. Я хочу бути для тебе просто чоловіком, який піклуватиметься про тебе, кохатиме тебе і робитиме щасливою кожного дня. Альбіно, ти станеш моєю — по-справжньому?

На її обличчі розквітла та сама сонячна усмішка, яка колись підкорила серце суворого бізнесмена. Вона піднялася, зробила крок до нього і, зануривши пальці в його волосся, прошепотіла прямо в губи:

— Я закохалася саме в цього чоловіка, Арсене. І мені байдуже, що на ньому вдягнено, поки він дивиться на мене так, як зараз. Тільки, — вона зітхнула, — більше жодних таємниць, згода?

— Звісно. — видихнув Арсен в її губи і поцілував. Ніжно, трепетно, так як давно бажав. 

Цей вечір став початком чогось нового, щирого, відвертого та справжнього. Того, що вони обоє давно шукали і нарешті знайшли.