-27-

Поки Дмитро та Уляна мчали до міста, аби встигнути врятувати справу Арсена, в той час як час Арсен готувався до свого головного іспиту. Після перемоги над професором, він відчував неймовірне піднесення, але водночас і страх. Сьогодні був останній вечір парі, завтра він знову стане “мільйонером Арсеном” але він не хотів втрачати ту щирість, яку знайшов у ролі сантехніка поруч з Альбіною. 

Арсен вирішив влаштувати Альбіні вечір, який би вона запам'ятала назавжди і за можливості зізнатися у своїх почуттях. Не маючи доступу до своїх ресторанів, Арсен використав те, що було під рукою: дах їхньої старої багатоповерхівки. Це здавалося йому романтично і незвичайно. 

Він витратив кілька годин, щоб винести туди старі дерев'яні піддони, накрив їх пледами, розставив десятки звичайних скляних банок зі свічками всередині та розвісив гірлянду на батарейках. Замість вишуканих делікатесів він замовив дві великі піци в найближчій піцерії та купив пляшку вина — не колекційного, а просто гарного, яке порадив продавець у крамниці за рогом.

Коли сонце почало сідати, забарвлюючи небо у фіолетові та помаранчеві кольори, він прийшов за Альбіною до їхньої квартири. 

— Закрий очі, — сказав він, посміхаючись. — Я маю для тебе сюрприз.

Вона слухняно заплющила очі, і він обережно провів її по крутих сходах на самий верх. Коли вони вийшли на дах, вітер розвіяв її волосся, а тепле світло свічок відбилося в її очах.

— О Боже, Арсене, — прошепотіла вона, прикривши рот рукою. — Це неймовірно. Це так гарно.

Весь район лежав перед ними як на долоні  і з цієї висоти все, що внизу здавалося частиною якоїсь чарівної картини.

— Ти врятував мене сьогодні в університеті, — сказала Альбіна, коли вони сіли на пледи. — Я досі не можу повірити, що ти це зробив. Ти виглядав таким впевненим. Наче ти робив таке сотні разів. 

Арсен завмер з келихом у руці. Це був ідеальний момент, щоб сказати правду.

— Альбіно, — почав він, дивлячись на вогні міста. — Цей місяць тут, поруч з тобою, він змінив мене. Я прийшов сюди однією людиною, а зараз відчуваю себе зовсім іншим. І відчуваю те, чого не відчував вже давно. 

Альбіна почервоніла, опустила погляд. Арсен взяв її за руку, притягнув ближче. 

— Я хочу, щоб ти знала: що б не сталося завтра, те, що я відчуваю до тебе — це не гра. Це найсправжніше, що було в моєму житті за останні десять років.

Альбіна підсунулася ще ближче, поклавши голову йому на плече.

— Мені байдуже, хто ти — сантехнік, чи просто хлопець, який шукає себе. Ти людина, яка не пройшла повз, простягнув руку допомоги і врятував мене. Я тобі дуже вдячна. 

Арсен обійняв її, відчуваючи гіркий присмак правди, яку він все ще приховував. Він знав, що завтра їй буде боляче дізнатися про обман, але сьогодні він хотів бути просто чоловіком, який кохає жінку на даху під зоряним небом.

Вони довго сиділи мовчки, спостерігаючи за зірками. Арсен розумів: він не хоче повертатися у свій порожній пентхаус. Він хоче прокидатися від запаху кави в комуналці, якщо поруч буде вона.