-26-

У напівтемряві салону, затягнутого густою парою, час немов зупинився. Поцілунок, що почався як вихор відчаю та полегшення, переріс у щось глибше й набагато інтимніше. Уляна, яка завжди тримала дистанцію, тепер сама шукала тепла Дмитра, зариваючись пальцями в його вологе волосся.

Його руки, звичні до важкої праці, торкалися її з неймовірною ніжністю. Він відчував, як під тонкою тканиною її блузки калатає серце — так само несамовито, як і його власне. Дмитро обережно пересадив її до себе на коліна, і широке шкіряне сидіння авто стало для них цілим світом. Лише для них двох. 

Кожен дотик був відкриттям. Кожен цілунок новим рівнем довіри. Дмитро вдихав запах її шкіри — суміш квіткового парфуму та ледь відчутного аромату дощу. Уляна ж відчувала в ньому ту силу й впевненість, якої їй так бракувало в оточенні лицемірних бізнесменів. І у ці хвилини в машині були лише чоловік і жінка, які нарешті знайшли одне одного в цьому божевільному світі.

У обмеженому просторі салону, під ритмічний гуркіт крапель по даху, вони ділилися не лише фізичним теплом, а й тим болем та самотністю, які кожен із них приховував за своїми масками. Це було ніжне злиття двох душ, що втомилися бути тими, ким їх хоче бачити світ.

Коли перша хвиля пристрасті вщухла, вони залишилися лежати в обіймах один одного, накриті піджаком. Уляна поклала голову Дмитрові на груди, слухаючи, як вирівнюється його дихання.

— Знаєш, — тихо промовила Уляна, дивлячись на запітніле скло. — Я ніколи не думала, що зможу відчути себе в безпеці з людиною, яку ледь знаю. І яка, ну, зовсім не схожа на мій ідеал.

Дмитро посміхнувся, перебираючи її волосся.

— Твій ідеал, мабуть, носить краватку навіть уві сні і говорить цитатами з Форбс?

— Щось на кшталт того, — зізналася вона, усміхаючись. І ця усмішка змушувала серце Дмитра стрибати вище. — Але виявилося, що мені потрібен той, хто вміє тримати не тільки ручку, а й мою руку, коли все руйнується.

— Уляно, — Дмитро став серйозним. — Завтра вранці все скінчиться. Арсен повернеться і я знову буду ходити по підвалах і лагодити крани. Я не хочу тебе обманювати — моє життя не пахне дорогим вином.

Вона підняла голову і подивилася йому в очі. У світлі далекої блискавки він побачив на її обличчі спокійну посмішку.

— Дмитре, ти справді думаєш, що я могла б закохалася в гроші, а не людину? Я бачила, як ти ставишся до людей, як ти переживав за Альбіну, за Арсена, як ти намагався врятувати справу друга. Твоє серце — це те, що привабило мене і це має найбільше значення.

Вони замовкли. Дощ почав поступово вщухати, переходячи в монотонне шепотіння. Ранок був близько, і він обіцяв бути непростим. Попереду був суд, повернення Арсена та велика розмова. Але зараз, у цій затишній капсулі посеред лісу, вони були щасливі.

— Спи, — прошепотів Дмитро, сильніше пригортаючи її до себе. — Я розбуджу тебе, як тільки розвидниться. Нам ще треба врятувати імперію твого шефа.

Уляна заплющила очі, і вперше за багато років її сон був спокійним і безтурботним.

Наступного ранку сонце несміливо пробилося крізь хмари. Дмитро прокинувся першим. Він вибрався з машини, вдихнувши свіже, наповнене озоном повітря. Відкривши капот, він побачив те, чого не міг помітити вночі — залитий водою блок запобіжників та один від’єднаний контакт, який, мабуть, відскочив на вибоїні.

За десять хвилин двигун знову рівно заурчав. Уляна прокинулася від цього звуку і з подивом побачила Дмитра, який витирав забруднені руки об ганчірку, виглядаючи при цьому переможцем.

— Ми їдемо в банк? — запитала вона, поправляючи зачіску.

— Ми їдемо перемагати, — впевнено відповів Дмитро.