-22-

Дмитро сидів у кабінеті, вперившись поглядом у підписаний договір з “Сіті-Буд”, і відчував себе людиною, яка власноруч підпалила власний дім. Він діяв на емоціях, заслвплений бажанням доказати всім і в першу чергу Уляні, що чогось вартий.  І знається на тому чого ніколи раніше не робив. 

Уляна зайшла без стуку. Вона була бліда, з темними колами під очима — очевидно, провела ніч, намагаючись знайти юридичну зачіпку.

— Слухай, Дмитре, — почала вона, але її перервав знайомий галас у приймальні.

Кейт знову з’явилася в офісі. Цього разу вона не просто вимагала грошей — вона була в люті. Вона штовхнула двері кабінету ногою, тримаючи в руках роздруковану виписку з банку.

— Ви що, знущаєтесь?! — верещала вона. — Мій ліміт не просто не збільшили, його анулювали! Дмитре, ти що, зовсім з глузду з’їхав? Я вимагаю пояснень! Уляно, де папери на переказ? Я знаю, що ти їх приховуєш!

Кейт замахнулася своєю важкою сумкою, націлившись у бік столу Уляни, але в цей момент двері відчинилися ще раз. На порозі стояв Арсен.

Він був у своїй робочій робі сантехніка, з щетиною та втомленими очима, але щойно він переступив поріг, атмосфера в кімнаті змінилася. Дмитро миттєво підхопився з крісла, відчуваючи, як справжня сила господаря кабінету заповнює простір.

— Що тут відбувається? — голос Арсена був тихим, але від нього Кейт заніміла на пів слові.

— О, ще один! — Кейт презирливо змірила його поглядом.

Арсен повільно підійшов до столу. Він не дивився на Кейт. Він подивився на Дмитра, потім на Уляну. Уляна ледь помітно кивнула йому, передаючи папку з документами, які вона підготувала за ніч.

— Кейт, — звернувся Арсен до жінки. — Подивися на мене уважно.

Вона пирхнула:

— Дивлюся. 

— Твоє фінансування припинено. Пентхаус виставлено на продаж. Твої речі вже пакують.

— Ти не можеш! — вигукнула вона, її голос зірвався на писк. — Ти — Арсене, ти маєш дбати про мій статус!

— Я здається вже казав, щоб ти не приходила сюди. Наші відносини завершено. Що ии не зрозуміла? 

— Ти не можеш! Не можеш так вчинити зі мною! — верещала Кейт. 

Арсен зітхнув, впіймав співчутливий погляд Дмитра і сказав:

— Уляно, виклич охорону. Нехай виведуть пані та передадуть їй квиток на потяг до її рідного містечка, бажано в один бік.

Кейт хотіла щось вигукнути, але погляд Арсена був настільки холодним, що вона просто розвернулася і, цокаючи підборами, вибігла з кабінету, кинувши наостанок: “Ви всі пошкодуєте!”. 

Коли двері зачинилися, у кабінеті стало тихо. Дмитро важко впав у крісло.

— Дякую, друже. Я ледь не здався. Вона... вона справжня фурія.

Арсен поклав руку на стіл.

— Це була моя вина, що я тримав її поруч. Тепер до справ. Дмитре, ти підписав невигідний контракт для компанії і… Уляно, кажи правду: наскільки все погано?

Уляна глянула на Арсена, потім на Дмитра і важко зітхнувши, мовила:

— Якщо ми не відкличемо платіж за цим контрактом протягом 48 годин, є шанс що більшість нашого майна перейде у власність кредиторів “Сіті-Буд”. Нам потрібна особиста зустріч із власником банку-кореспондента. Він старий консерватор, і він не прийме тебе, Арсене, у цьому вигляді, — вона вказала на його робу. — А Дмитра він розкусить за п’ять хвилин.

Арсен подивився на свою брудну сумку з інструментами, потім на Дмитра в дорогому костюмі.

— Значить, вам доведеться їхати разом. Ти, Уляно, будеш мізками. А ти, Дмитре будеш моїм обличчям. Це наш єдиний шанс.

— Можна по іншому, — тихо мовила Уляна, — може завершите парі вже зараз, якщо воно і так…

Арсен не дав їй договорити. 

— Ні, ми домовлялися на місяць. Так і буде.