-21-

Поки Дмитро в офісі намагався усвідомити масштаб катастрофи з підписаним контрактом, справжній Арсен повертався до комуналки після важкого дня. Робота руками виснажувала його фізично, але давала  ясність думкам, якої він не мав у своєму пентхаусі.

Підходячи до під’їзду, він побачив знайоме червоне спортивне авто. Біля дверей, нервово постукуючи підборами по розбитому асфальту, стояла Кейт. Вона виглядала тут так само недоречно, як діамант у сміттєвому баку.

— Арсене! — вигукнула вона, побачивши його. Вона навіть не помітила брудну робочу куртку й щетину. Для неї він завжди був лише джерелом грошей. — Ти що, переїхав у цей зачуханий район, щоб я тебе не знайшла? Твій телефон знову поза зоною!

Арсен зупинився, розглядаючи її. Він раптом побачив кожну фальшиву ноту в її голосі. Хоча, чому раптом? Він завжди то бачив, просто обманював себе заради репутації. 

— Кейт, що ти тут робиш? — спитав він сухо. — Я ж сказав Дмитру... тобто, я зайнятий.

— “Зайнятий”? Ти заблокував мої картки! Твій секретар, ця мимра Уляна, сказала, що це твій наказ. Слухай, мені байдуже на твої ігри в “народного месника”… мені потрібні гроші на круїз.

Вона підійшла ближче, і Арсен відчув сильний аромат її парфумів, який раніше йому подобався, а тепер здавався задушливим.

— Ти хоч розумієш, як ти зараз виглядаєш? — вона з огидою торкнулася його рукава. — Від тебе тхне підвалом і дешевим милом. Отямся, Арсене. Повертайся в офіс, вижени ту секретарку, яка забагато про себе уявила, і дай мені те, що належить мені по праву.

Арсен дивився на неї й згадував Альбіну. Альбіна раділа простій булці з маком і щиро переживала через іспити. А Кейт стоїть тут і вимагає тисячі євро, навіть не спитавши, чому він у такому стані.

— Тобі нічого тут не належить, Кейт, — тихо сказав Арсен. — Ні по праву, ні по совісті.

— Що ти сказав? — її очі округлилися. — Ти забув, хто я? Я твоя перепустка у вищий світ! Я твоя наречена і… — почала затинатися вона. 

— Ти — мій головний біль, від якого я нарешті вилікувався, — Арсен дістав ключ від під'їзду. — Іди геть, Кейт. І більше не приходь сюди. І до офісу теж. 

— Ти пошкодуєш про це! — закричала вона йому в спину. — Ти залишишся в цьому гетто назавжди, якщо не схаменешся!

Арсен закрив за собою важкі залізні двері, залишивши її на вулиці. У під’їзді пахло вологою і старими газетами, але вперше за довгий час він відчув, що дихати стало легше. Він зрозумів: місяць парі ще не закінчився, але одне рішення він прийняв остаточно. Кейт більше не буде в його житті.

Тим часом Дмитро в кабінеті Арсена нарешті наважився зателефонувати Уляні. 

— Уляно, я знаю, що я бовдур. Але скажи, ми можемо щось зробити з тим контрактом? Я не хочу, щоб Арсен повернувся, а тут така катастрофа. 

На іншому кінці дроту запала довга тиша. Потім почувся важкий подих Уляни.

— Приходь до мене в кабінет, Дмитре. Будемо думати, як врятувати ситуацію.