-18-

Уляна застигла, ніби її вдарило струмом. Вона не одразу навіть усвідомила, що сталося, та коли зрозуміла — обурення спалахнуло з новою силою. Її руки самі відштовхнули Дмитра, і в голосі зазвучала різкість, якій би позаздрила сама гроза.

— Ви що, з глузду з’їхали?! — очі її горіли обуренням, щоки спалахнули, а голос зривався на крик. — Якого біса ви собі дозволяєте?!

Дмитро навіть не знітився. Він відкинувся на спинку крісла, ніби нічого особливого не сталося, і промовив майже спокійно, навіть трохи насмішкувато:

— Я намагався вас заспокоїти.

— За-спо-кої-ти?! — слова вирвалися крізь зціплені зуби, вона навіть зробила паузи між складами, щоб підкреслити абсурдність почутого. — Це у вас такий метод?!

— Чому ні? — він знизав плечима. — Дієвий метод. Ще жодна не жалілася.

Уляна вражено видихнула, немов повітря різко закінчилося. Її пальці судомно стиснули край столу, вона намагалася знайти правильні слова, та врешті не стрималася:

— Ви… ви просто мужлан. От хто ви є. І ще раз попереджаю — більше ніколи навіть не намагайтеся мене торкнутися. Інакше…

— Інакше що? — він розсміявся так щиро й голосно, що луна відбилася від стін кабінету. — Ви? Мене? Серйозно? Ви така тендітна, що вас сам вітер може знести.

Цей сміх розізлив її ще більше. Вона відчула, як серце б’ється десь у горлі, як щоки палають, і зрозуміла, що лишитися тут іще хоч хвилину — значить втратити самоконтроль. Вона різко розвернулася, відчинила двері й грюкнула ними так, що шибки в коридорі тремтіли.

Секретарка, яка сиділа за столом навпроти, здригнулася й мало не впустила теку з документами. В її очах була паніка, наче вона щойно стала свідком злочину. Уляна зупинилася на мить і, дивлячись просто в обличчя дівчини, промовила холодно й відсторонено:

— Радила б вам думати, що ви робите. Арсен повернеться, і спроби фліртувати з тимчасовим «керівником» вам ще дуже дорого коштуватимуть.

Секретарка ковтнула повітря, опустила погляд і щось нерозбірливо пробурмотіла, а Уляна рушила далі. Її кабінет був зовсім невеликий, вузький, із вікном на сусідній будинок і стосами паперів на письмовому столі. Вона зачинила двері, вдихнула глибше, намагаючись зібратися, і впала в крісло.

В обличчі ще відчувалося тепло від обурення, а в голові клубком плуталися думки. Вона знала: злитися на Дмитра — марно, бо він не розуміє, що робить. У його світі життя — це гра, у якій завжди можна пожартувати, перевести все в сміх чи «зацікавити» співрозмовника черговою витівкою. Але бізнес так не працює. І навіть саме життя так не працює.

Уляна розгорнула документи, які лишилися їй від Арсена, і спробувала зосередитися. Завдання було важливим, і воно стосувалося клієнтів, яких Дмитро ледь не втратив своїм поспішним «так» на другій зустрічі. Їй треба було перерахувати цифри, скласти нову пропозицію і підготувати аргументи для повторних перемовин. Це забирало час, нерви й увагу, але вона вміла працювати навіть тоді, коли всередині все кипіло.

Вона зробила кілька дзвінків, написала листи, домовилася з партнерами про додаткову зустріч і лише тоді дозволила собі відкинутися в кріслі. На секунду заплющила очі, щоб зняти втому, але замість спокою знову з’явився образ Дмитра, його нахабна усмішка й той безглуздий поцілунок.

Уляна стиснула кулаки. Вона знала: довго так тривати не може. Або він зламається й відмовиться від цього безглуздого парі, або вона знайде спосіб його змусити. І що швидше — то краще для всіх. Бо те, що виглядало як гра, уже починало перетворюватися на небезпечний фарс.

Вона підняла голову й подивилася у вікно. Небо засклене, тьмяне, затягнуте сірими хмарами, здавалося, віддзеркалювало її власний настрій.

— І як тільки вам спало на думку таке безглузде парі? — тихо прошепотіла вона, ніби звертаючись до Арсена, якого тут не було.

Її пальці торкнулися ручки, і вона повернулася до паперів. Попереду ще було багато роботи, і ця робота бодай трохи відволікала від думок. Але десь у глибині душі залишалося відчуття: вона мусить втрутитися й зупинити все це, інакше наслідки можуть бути набагато серйозніші, ніж будь-хто з них здогадується.