-17-

Уляна 

Від самого ранку Уляна знала: день буде складним. Арсен доручив їй особливе завдання — тримати Дмитра в межах пристойності та не дати йому зганьбити ні себе, ні компанію. Вона прийняла цю роль без нарікань, хоча в глибині душі розуміла, наскільки абсурдно все це виглядає. Дорослі чоловіки вирішили гратися в парі, наче школярі, які б’ються об заклад, хто довше простоїть під дощем без парасолі. І тепер їй доводилося бути нянькою, яка прибирає за чужими дитячими витівками.

Її іронія була захисною бронею. Інакше вона б просто вибухнула. Дивитися, як Дмитро невпевнено крокує за нею в офіс, як він намагається приховати розгубленість під удаваною самовпевненістю, було водночас кумедно й дратівливо. Він не розумів, що компанія — не місце для експериментів. Тут усе будувалося на довірі клієнтів, на чіткості слова і навіть на дрібних деталях. А він вважав, що кілька жартів і усмішок можуть замінити досвід і знання.

На першій зустрічі вона ледве стримувалася, коли він, переплутавши терміни, видав історію про свій велосипед у затопленому підвалі. Клієнти сміялися, їй же було не до сміху. Вона бачила, як у їхніх очах серйозність перетворювалася на легковажність. Уляна знала: це не безневинна помилка, це вже пляма на репутації.

На другій зустрічі він перевершив сам себе, погодившись на умови, від яких нормальний керівник сахнувся б, як від полум’я. І знову довелося виправляти, згладжувати, вибудовувати інтонацію так, щоб клієнти не відчули розриву між “так” Дмитра й її категоричним “ні”. Вона відчувала, як напруга наростає, і думала: невже цей місяць справді розтягнеться у вічність?

Перед третьою зустріччю вона попередила його чітко й без жодних натяків: мовчати. Просто сидіти й мовчати. І він погодився, клявся, що зрозумів. Але коли в кімнаті з’явилися партнери з Індії, вона побачила той блиск у його очах і вже знала — він знову щось утне. І таки утнув: замовлення суші, солодощі, ще й “гейша для атмосфери”.

Уляна відчула, як у неї в грудях піднімається хвиля люті. Це вже навіть не дурість, це наруга над роботою. Вона вибігла з переговорної, щоб зібрати себе докупи, і пообіцяла: ще один його крок — і вона особисто зірве це безглузде парі, хоч би що там казав Арсен.

Але останньою краплею став не подарунок індійським партнерам. Останньою краплею була сцена в кабінеті Арсена. Вона влетіла туди, готова висловити все, що думає, і застала Дмитра в кріслі, розслабленого й усміхненого. Поруч сиділа секретарка, яка, червоніючи, слухала його жарти. Вони сміялися, як школярі, й малювали якісь карикатури на листочку паперу.

Це було вже занадто.

— Ви що собі дозволяєте?! — її голос був різкий, як удар.

Секретарка підскочила й розгублено втекла, залишивши їх удвох. Дмитро навіть не знітився. Він підвів погляд на Уляну, і в його очах світилася та легка насмішка, яка зводила її з розуму ще більше, ніж його дурні витівки.

— Я ж казав, бізнес — це ще й емоції, — недбало кинув він.

Вона підійшла ближче, майже впритул. Лють розпирала її зсередини, вона сипала йому докори, доводила, що він грається в чуже життя, не розуміючи, які наслідки можуть мати його “жарти”. Її голос ставав усе гучнішим, слова різкішими, відстань між ними — меншою. І коли вона зупинилася просто перед ним, Дмитро зробив те, чого вона найменше очікувала.

Він нахилився й поцілував її.

На мить усе стихло: і слова, і гнів, і навіть її бойовий запал кудись зник.