-16-

Дмитро прокинувся пізно, як завжди, коли поруч немає роботи, яка тисне на плечі, і будильника, що змушує вириватися з обіймів подушки. Він довго лежав у тиші, вдивляючись у високі стелі лофту, немов намагався звикнути до того, що тепер живе в розкоші. Наче йому належить цей простір, хоча кожна річ тут нагадувала, що це чуже життя, позичене на місяць.

На кухні його чекала Кейт. Вона сиділа за столом із чашкою кави й виглядала так, ніби вже встигла передумати з десяток думок ще до його пробудження. Дмитро не встиг і рота відкрити, як вона озвалася:

— Нам треба домовитися.

В її голосі не було ворожості, радше спокійна твердість, з якою люди звикли вирішувати практичні питання.

— Про що? — Дмитро всівся навпроти, потягуючись до тарілки з круасанами.

— Про правила. Ми маємо жити тут разом ще цілий місяць, тому варто визначити межі. Ти не чіпаєш мої речі, я не втручаюся у твої. Якщо перетинаємося на кухні — не сваримося. І головне: ти розповідаєш мені правду про те, де зараз Арсен і чому ти живеш у його квартирі.

Йому не сподобалося, що його ставлять у куток, але що залишалося робити? Арсен міг би сам пояснити своїй нареченій, однак вирішив інакше, і тепер відповідати довелося йому. Дмитро коротко розповів куди саме потрапив Арсен, не вдаючись в деталі свого жалюгідного життя. 

Кейт слухала уважно, її погляд ковзав по його обличчю, немов вона намагалася вловити брехню між рядками. Лише зрідка вона криво всміхалася, коли йому бракувало виразності.

— Ну що ж, — нарешті сказала вона, — припустимо, я тобі вірю. Але все одно вважаю це безглуздям.

Він лише знизав плечима. Йому не треба було її схвалення, він і сам знав, що парі абсурдне, але відступати означало б зізнатися в слабкості.

Після сніданку Кейт зникла у своїх справах, а Дмитро зібрався й спустився вниз, де на нього чекала Уляна. Вона виглядала так, наче вже встигла відпрацювати півзміни й тепер мала сили йому читати лекції.

— Сьогодні у нас три зустрічі, — відразу повідомила вона, щойно він сів у машину. — Ви мовчите, посміхаєтесь і час від часу киваєте. Решту зроблю я. Ви мене зрозуміли?

Дмитро кивнув, але всередині закипів. Йому було образливо, що його вважають неспроможним навіть відкрити рота. «Ще подивимося, хто тут дурний», — подумав він і приготувався довести Уляні свою користь.

Перша зустріч відбувалася у конференц-залі, який був прохолодним і надто строгим для ранку. Клієнти сиділи рівними рядами, їхні обличчя не видавали жодної емоції. Уляна почала говорити, викладаючи матеріал із чіткістю та холодною впевненістю. Дмитро слухав, намагався вникати, але слова здавалися чужими.

І тут один із клієнтів ужив слово «ліквідність». Дмитро зрадів, бо нарешті щось йому здалося знайомим.

— Ліквідність! — вигукнув він. — Гарне слово. Якось у мене в селі затопило підвал, і мій велосипед плавав у воді. Ото була справжня ліквідність!

У залі спалахнув сміх. Напружені обличчя розслабилися, хтось навіть аплодував. Дмитро гордо випрямився, відчуваючи, що розтопив лід. Але коли поглянув на Уляну, то зрозумів, що зробив не те. Вона сиділа, мов статуя, і стискала ручку так, ніби хотіла зламати її навпіл.

Під час другої ділової зустрічі Дмитро вирішив бути серйозним. Коли клієнти обговорювали умови, він уважно слухав, вдавав, що обдумує усе а потім раптово нахилився вперед і, не дочекавшись слів Уляни, впевнено заявив:

— Ми погоджуємося. Це чудова пропозиція.

Клієнти засяяли, мов діти, які отримали подарунок. Уляна ледь не вдавилася повітрям. Вона спробувала виправити ситуацію, але руку вже було потиснуто, і виглядало так, що компанія лише що втратила серйозну суму. Дмитро не розумів, чому вона так знервувалася. Для нього все виглядало, як вдалий хід: люди раді, атмосфера тепла, значить, добре.

Перед останньою зустріччю Уляна буквально загнала його в кут і з холодною люттю сказала:

— Якщо ви відкриєте рота — це буде останній ваш день у цьому офісі.

Дмитро кивнув. Але щойно в кабінет зайшли партнери з Індії, він не витримав. Уляна говорила про цифри й перспективи, а він, спостерігаючи за серйозними обличчями гостей, вирішив, що їм бракує радості.

— Друзі, — піднявся він наприкінці зустрічі, — я приготував для вас особливий сюрприз, щоб ви відчули, наскільки ми цінуємо вашу увагу.

За пів години в офіс привезли суші-сети й велику коробку індійських солодощів, а ще на порозі з’явилася дівчина у вбранні гейші, яка ввічливо вклонилася. Клієнти були розгублені, але швидко почали сміятися й робити фото. Для них це виглядало як дивакувата, проте кумедна спроба догодити.

А от Уляна була в такому стані, що Дмитро мимоволі відсунуся подалі, чекаючи, що вона ось-ось кине в нього папкою.

Коли ж вона влетіла в його кабінет, то застала картину, яка добила її остаточно: Дмитро сидів поруч із секретаркою, сміявся з її жартів і малював на аркуші кумедні карикатури на клієнтів.

— Ви що, з глузду з’їхали?! — вигукнула вона так, що секретарка злякано підскочила.

Дмитро ж розслаблено відкинувся на крісло й підморгнув:

— Ну а що? Бізнес — це не лише цифри, але й емоції. Клієнти мають іти звідси з усмішкою.