-15-

Дмитро довго не міг заснути після нічної “страшилки” з нібито грабіжниками, що виявилися Кейт. Лише під ранок знову провалився в сон, і коли прокинувся від запаху кави, його мозок ще плутав сни з реальністю.

Він вийшов на кухню, потягуючись і чухаючи потилицю. За столом сиділа Кейт. Вона була спокійна, злегка усміхнена й водночас напружена, ніби щойно вигадувала, з якого боку краще підступитися до нього з питаннями.

— Доброго ранку, Дмитре, — сказала вона, обережно помішуючи каву в чашці. — Спалося хоч трохи краще? Чи весь час прислухався, аби ніхто більше не заліз?

Він пирхнув і сів навпроти.

— Дуже смішно.

— Ну, вибач, — вона злегка всміхнулася. — Просто цікаво: у тебе завжди так — спочатку трошки паніки, а потім геройський вигляд?

Дмитро зробив ковток кави й подумав, що її тон — це суміш іронії та щирої цікавості. Вона не тиснула, не вимагала пояснень, а наче підколювала, обережно пробуючи його на міцність.

— Я ж уже пояснив, — мовив він рівно. — Це парі. Тимчасова домовленість.

— Знаю, — вона підперла підборіддя долонею. — Просто звучить настільки безглуздо, що важко повірити. Невже вам обом так нудно, що довелося вигадати цирк із підміною?

Дмитро розвів руками. Арсен сам захотів цього експерименту — він лише піддався на ідею друга. Проте пояснювати більше сенсу не бачив.

Сніданок минув без особливих суперечок. Кейт сипала жартами з легкою саркастичною нотою, Дмитро відбивався короткими відповідями. Він відчував, що ця дівчина насправді не така вже легковажна, як намагається здаватися. Вона уважно стежила за кожним його словом, неначе складала в голові пазл.

Коли в двері подзвонили й у холі з’явилася Уляна, ситуація різко змінилася. Вона привіталася з Кейт сухо, майже офіційно, і відразу переключилася на Дмитра:

— Час вирушати. У нас три зустрічі підряд.

І тут Кейт уперше за ранок справді розлютилася. Її очі звузилися, а усмішка зникла.

— Цікаво, — протягнула вона холодно. — Виходить, ти знаєш про це парі, а я — ні. Чудово.

Уляна лише знизала плечима й кивнула Дмитрові йти за нею. Кейт залишилася в кухні з виразом образи, яка явно нікуди швидко не зникне.

Поїздка до офісу минула мовчки. Дмитро намагався не думати про Кейт, хоча її роздратований погляд увесь час стояв перед очима. Уляна, як завжди, занурена в планшет, гортала документи. Він почувався між двома жінками, кожна з яких по-своєму не давала йому спокою.

День в офісі почався стандартно: зустрічі, переговори, презентації. Дмитро намагався виглядати впевнено, але на одній нараді його підставили зненацька.

— Пане Арсене, — звернувся один із партнерів, — яким ви бачите розвиток цього напрямку в наступному кварталі?

У залі повисла тиша. Дмитро відчув, як спітніли долоні. Він відкрив рота, але в голові була пустка. На щастя, Уляна миттєво втрутилася, підхопивши тему й виклавши чітку відповідь. Атмосфера відразу розрядилася, а Дмитро лиш кивнув і зробив вигляд, що так і планувалося.

Після зустрічі він тихо промовив:

— Дякую.

— Не дякуй, — відрубала вона. — Краще почни вивчати матеріали. Бо наступного разу я можу не врятувати. І, до речі, це парі — дурня.

Його стиснуло всередині, але назовні він лише усміхнувся. Можливо, справді варто було бодай прочитати про фірму Арсена, аби не виглядати ідіотом.

Вечір у лофті зустрів його тишею та світлом у вітальні. Кейт сиділа на дивані з телефоном у руках, але варто було йому зайти на кухню, як вона піднялася й пішла за ним. Дмитро відкрив холодильник, дістав банку ікри, сир і пляшку вина.

— Ну звісно, — зітхнула Кейт. — Тобі ж легко їсти те, на що ти й дня не заробив. Хоч знаєш, що це за ікра?

Він мовчки намазав шматок хліба й зробив ковток вина. Сваритися не хотів — сил уже не лишилося. Кейт не зводила з нього очей, але цього разу її слова звучали не так дошкульно, як з гіркою іронією.

— Ти граєш роль, Дмитре, — сказала вона м’яко. — І не забувай, що це лише гра.

Ці слова чомусь зачепили сильніше, ніж її попередні шпильки. Він закінчив вечерю мовчки, а коли настав час лягати спати, зрозумів: у спальні тепер господарює вона. Тож довелося переселитися в кімнату для гостей.

Ліжко було просте, кімната менша, ніж спальня Арсена, але там панувала тиша. Дмитро ліг на спину, вдивляючись у стелю, і зловив себе на думці, що “казкове життя” дедалі більше схоже на пастку.