-14-

Арсен завмер на порозі кухні. Перед ним сиділа Альбіна — звичайно жвава, трохи іронічна, завжди з усмішкою дівчина тепер була зовсім іншою. Запухлі від сліз очі, бліде обличчя, зчавлена постава. В руках — чашка, з якої давно вистиг чай.

— Що трапилось? — його голос звучав жорсткіше, ніж він хотів.

Альбіна стиснула губи, ще сильніше вчепилася в чашку й довго мовчала. Тільки плечі тремтіли. Нарешті видихнула:

— Викладач… Він… Він сказав, що я не складу іспит. Що можу попрощатися зі стипендією. А потім… потім запропонував "інший варіант".

Арсен відчув, як у нього всередині все стиснулося.

— Ти про що? — він нахилився ближче, сподіваючись, що неправильно зрозумів.

Альбіна зірвалася на ридання.

— Інтим… за оцінку. А коли я відмовилась, він пригрозив. Сказав, що завалить мене. І кому я це доведу? Ніхто не стане слухати.

Вона говорила уривками, між схлипами. І чим далі, тим сильніше в Арсена закипала злість. Це було бридко. Це було огидно. Ні жінка, ні дівчина, ніхто в світі не заслуговував на таке приниження.

Він обійняв Альбіну, обережно, майже боязко. Вона стиснулася в його руках, ніби шукала захисту, і тихо повторювала:

— Я не знаю, що робити…

— Заспокойся, — тихо сказав він, — ми щось придумаємо. Ти не залишишся з цим сама.

Всю ніч Арсен не міг заснути. Перед очима стояли заплакані очі Альбіни і той слизький тип, який дозволив собі таке. Він відчував обурення, змішане з безсиллям: так, зараз він — "сантехнік", та все одно залишався тим, ким був — чоловіком із можливостями, який звик вирішувати проблеми, а не тікати від них.

Десь під ранок він узяв телефон і написав Уляні. Коротко, без прикрас, виклав ситуацію. Попросив дізнатися все про університет, де вчилася Альбіна, про ректора, декана. Він розумів, що треба діяти розумно, офіційно.

А потім мимоволі зловив себе на думці: Альбіна й Кейт. Обидві майже одного віку. Але які різні… Кейт — красива, розбещена увагою і грошима, завжди звикла брати від життя все. Їй не треба було нічого виборювати. Альбіна ж — наче маленька пташка, що з усіх сил тримається в небі, аби не впасти. Вона працює, вчиться, бореться за свою стипендію, бо то її шанс.

І Арсен зрозумів: він не має права залишити її сам на сам з цим брудом.