-11-

Дмитро повертався в лофт після робочого дня у компанії Арсена з дивним відчуттям. Наче він грав роль у виставі, де йому дали костюм багатія, але забули видати сценарій. Обід у ресторані залишив гарний настрій: легкі страви, ввічливе обслуговування і та сама офіціантка, котра дивилася на нього тепліше, ніж на будь-кого за столиками. Її усмішка й номер на серветці все ще гріли йому душу. Він навіть ішов до машини, насвистуючи собі під ніс.

Та піднятий настрій швидко зіпсувала Уляна. Вона, як і вранці, сиділа поруч у машині, і весь шлях з офісу до лофту мовчала. Мовчання було важчим за будь-які слова. Дмитро відчував, що щось буде, і не помилився.

Щойно вони зайшли в квартиру, Уляна зупинилася в коридорі й подивилася на нього так, ніби він був винен у всіх її життєвих невдачах.

— Дмитре, — почала вона холодним голосом, — ти мусиш зрозуміти: це парі — безглуздя. Арсен ризикує занадто багато. А ти... ти не виглядаєш людиною, яка готова взяти на себе таку відповідальність.

— Я... — він ковтнув слова, бо з язика так і рвалося різке "Не твоя справа". — Моє діло витримати місяць. І я витримаю.

— Подивимося, — відрізала вона. — Якщо бодай раз спробуєш нашкодити Арсенові чи фірмі — я зітру тебе в порошок.

Вона вимовила це спокійно, навіть не підвищуючи голосу, але в її очах була така впевненість, що Дмитро мимоволі здригнувся. Він спробував усміхнутися, проте вийшло натягнуто.

— Дякую за турботу, — буркнув він, аби лише не виглядати розлюченим.

Уляна склала руки на грудях, кивнула й так само холодно попрощалася. За мить двері зачинилися, і лофт знову належав йому. Дмитро випустив повітря, якого, здається, не набирав увесь цей час. "Кропива, їй-богу", — подумав він. Зовні ніжна й витончена, а в душі — справжня колюча стеблина.

Щоб розвіяти неприємний осад, він витягнув з холодильника пляшку вина та сирну нарізку, прихопив усе це у спальню і вмостився на розкішному ліжку перед великим екраном. "Хай увесь світ зачекає", — подумав він, наливаючи собі келих.

Фільм йшов фоном. Дмитро лежав у м’якому ліжку, вдихав запах дорогого вина і вперше за довгий час відчував себе розслабленим. Він навіть наважився написати офіціантці: коротке повідомлення з кількома смайликами і пропозицією зустрітися. Відповідь прийшла швидко: "Залюбки".

Він усміхнувся й відчув гордість. Перший день у ролі мільйонера минув краще, ніж він сподівався. І навіть присутність кислої Уляни не могла зіпсувати йому вечір. Засинаючи, Дмитро думав тільки про зустріч із офіціанткою.

Але серед ночі щось його розбудило. Спершу він подумав, що то звук у фільмі, але екран давно згас. У лофті панувала тиша, і саме тому він почув його — легкий шурхіт, кроки. Хтось був у квартирі.