-6-

Прокинувшись раніше, ніж зазвичай, Дмитро довго лежав у ліжку, роздивляючись потріскану стелю своєї зйомної кімнати. Сьогодні він залишав усе це позаду: облуплені стіни, старий стілець із поламаною ніжкою, сусідів, які давно набридли, й постійне відчуття, що життя проходить повз нього.

Альбіна, студентка з кімнати навпроти, уже грюкала дверцятами шафи, бурмочучи щось про викладачів, які її «нічого не розуміють». Сергій, затурканий програміст, сидів на кухні з чашкою кави й втуплювався в монітор свого ноутбука, де постійно миготіли якісь вікна з кодом. Дмитро мовчки зайшов туди, взяв зі столу шматок вчорашнього хліба і ковтнув суху крихку скибку.

— Їду ненадовго, — промовив він, намагаючись приховати усмішку. — До родини. Мій товариш поживе тут замість мене, тож не хвилюйтеся.

Альбіна навіть не підняла очей, Сергій лише кивнув, і Дмитро зрозумів, що їм однаково. І це було навіть добре — не треба пояснювати зайвого.

Уже на сходовій клітці він набрав номер начальниці. Голос Клари Семенівни пролунав різко й нетерпляче:

— Дмитро, ти де? У нас заявки, аварійні виклики, ти потрібен!

— Клара Семенівно, — він зобразив у голосі тривогу, — мушу терміново їхати до родини. Родич захворів. Я попрошу свого однокласника, щоб підміняв мене цей місяць. Він розуміється на роботі, можете бути спокійні.

На тому кінці дроту почувся зітх і бурчання.

— Завжди з вами якісь проблеми… Добре, тільки щоб без дурниць. І щоб твій друг справді вмів працювати.

Дмитро з полегшенням вимкнув телефон. Серце калатало, але водночас він відчував справжню легкість — ніби скинув із себе важкий тягар.

Він вирушив на зустріч з Арсеном. Вибране місце виявилося далеко не таким, як їхня звична забігайлівка: просторе кафе з панорамними вікнами, де все сяяло від чистоти й коштувало явно більше, ніж дозволяв його бюджет. Арсен сидів за столиком біля вікна, поруч уже чекали Влад та Ігор.

— Ну що, готовий до нового життя? — усміхнувся Ігор, піднімаючи чашку кави.

— Ще б пак, — Дмитро намагався виглядати спокійним, хоча всередині в ньому все співало від передчуття. — Я про це мріяв.

— Подивимося, як ти заспіваєш через тиждень, — жартома додав Влад.

Сніданок був розкішним: свіжі круасани, соки, ароматна кава. Дмитро ковтав кожен шматок повільно, ніби боявся, що це все зникне йому тільки примарилося. Він не звик до такого, і навіть відчував легку ніяковість, коли офіціантка приносила нові страви. Звичайно, заплатив Арсен — і зробив це так легко, ніби сума в рахунку для нього не мала жодного значення.

Після сніданку вони вирушили до квартири Арсена. Дмитро мовчки роздивлявся кожну деталь: просторий хол, високі стелі, стильний інтер’єр у темних тонах. Для нього це все було майже як у кіно. Арсен провів його кімнатами, показав, де все знаходиться, дав кілька порад.

— Це твій дім на місяць, — сказав він серйозно. — Але пам’ятай, що довіра — річ крихка. Я сподіваюся, ти не зробиш нічого такого, що потім пошкодить мені.

Дмитро кивнув. Він і сам розумів, що тут не можна поводитися безвідповідально.

І саме тоді у двері подзвонили. Арсен відчинив — і з’явилася Уляна. Спокійна, ділова, з тією ж текою в руках.

— Дмитре, — мовив Арсен, обернувшись до нього, — хочу тебе познайомити з людиною, якій я довіряю. Це Уляна, моя помічниця. Вона буде поруч, щоб переконатися, що все йде так, як треба. Якщо виникнуть екстремальні ситуації, вона зв’яжеться зі мною.

Дмитро здивовано подивився на дівчину. Він не очікував такого контролю, але усміхнувся, намагаючись приховати розгубленість.

— Дуже приємно, — сказав він, відчуваючи, як всередині знову прокидається хвилювання. Нове життя починалося саме зараз.