-5-

Коли Арсен уже збирався піднятися до спальні, тихий стукіт у двері нагадав йому, що день ще не завершився. Він не очікував гостей і тим більше не планував нікого бачити. Але звук повторився, і довелося відчинити.

На порозі стояла Уляна. Висока, струнка, з довгим каштановим волоссям, зібраним у діловий пучок, вона тримала в руках чорну теку з документами. Її очі, уважні й зосереджені, світилися тим внутрішнім світлом, яке Арсен завжди відзначав у ній. Уляна працювала з ним уже кілька років і була, мабуть, єдиною людиною у всій компанії, якій він довіряв беззастережно.

Він згадав той день, коли вперше побачив її на співбесіді. Дівчина у простій сукні, без яскравого макіяжу, відразу відрізнялася від інших претенденток. Коли він запитав, скільки буде квадратний корінь з 3721, вона відповіла швидко й впевнено: «61». І тоді він зрозумів, що перед ним не просто гарне обличчя, а розум, який працює чітко і швидко. З того моменту він бачив у ній більше, ніж у будь-якому іншому працівникові.

— Перепрошую за пізній візит, Арсене, — мовила вона, заходячи до лофта. — Але я хотіла передати вам звіт ще сьогодні. Це стосується компанії, яку ми плануємо придбати. Я підготувала всі показники за останні п’ять років: продажі, прибутки, ризики.

Він усміхнувся та запросив її до кабінету. Щойно вони увійшли, Уляна поклала теку на стіл, і Арсен на мить забув про втому. Йому завжди подобалося, з якою серйозністю Уляна ставилася до роботи. Вона ніколи не фліртувала, не намагалася привернути його увагу жіночими хитрощами. Для неї важливим було лише виконати завдання якнайкраще.

— Дякую, Уляно, — він переглянув кілька сторінок і схвально кивнув. — Як завжди, на висоті.

— Я зробила також порівняння з іншими фірмами в галузі, — додала вона. — Щоб ви могли оцінити їхню позицію на ринку.

Арсен уважно подивився на дівчину. Саме зараз йому прийшла думка, яка вже кілька годин не давала спокою: хто міг би стати його надійною опорою в цій авантюрі? І відповідь стояла прямо перед ним.

— Уляно, — почав він повільно, — я маю до вас незвичне прохання. Не пов’язане безпосередньо з бізнесом.

Вона здивовано підняла очі, але мовчала, чекаючи продовження.

— Є справа, — Арсен зітхнув, — яка вимагатиме вашої дискретності. І вашої присутності поруч із… моїм другом.

Він розповів їй коротко про зустріч у ресторані, про суперечку з Дмитром і про парі, яке тепер змінювало їхнє життя на місяць. Уляна слухала уважно, не перебиваючи. Лише наприкінці похитала головою.

— Це небезпечно, Арсене. Я не певна, що варто в це втягуватися. Тим паче — мені. Я тут, щоб допомагати у бізнесі, а не стежити за вашими знайомими.

— Я розумію, — його голос став м’якшим. — Але повірте, нікому більше я не можу довірити цю справу. Ви єдина, хто ніколи мене не зраджував. Якщо Дмитро зробить помилку, ви зможете зупинити його. У крайньому випадку — зателефонуєте мені.

Уляна задумалася. У її серці боролися дві сили: професійний обов’язок і людське співчуття. Вона знала, що Арсен рідко відкривається комусь так відверто. Його прохання було не просто примхою, а знаком справжньої довіри.

— Добре, — зрештою відповіла вона. — Я погоджуюся. Але тільки заради того, що ви на мене покладаєтеся.

Арсен уперше за день відчув полегшення. Він знайшов рішення. І тепер міг вирушати у свою нову роль, знаючи, що хтось надійний стежитиме за тим, аби його мільйони не опинилися під загрозою.