13.2. Нещасний випадок

Всі, крім Кароліни, відправилися негайно в лікарню. Пан Морган, хірург, особисто провів їх у палату Кеті. Вона лежала з закритими віками, і майже все тіло мала перев'язане в бинтах.

- Розумієте, пане Тейкере, Кеті перебуває у критичному стані. На цей момент ми зробили що можливе, а далі покаже час. Вона втратила дуже багато крові, це просто диво що вовки не роздерли її на шматки.

Лікар нахилився до Кеті, і щось пробурмотів. Дівчина відкрила свої коричнево-зелені очі, сповнені страждання, болю і страху.

- Ох, Кеті... - заридав пан Тейкер. - Чому ти змушуєш мене страждати? Ти ж стала мені рідною, як дочка!

- Розкажи, що сталося, - жалібно попросив Трейс.

Губи Кеті почали рухатися, без змоги бодай щось вимовити. Після того як їй дали води, до неї повернувся голос:

- Я вирішила прогулятися по лісу, відчувала себе в безпеці. Аж допоки не наступила темрява, і я заблукала в пошуках дороги назад. Коли почула лай вовків, почала бігти, але учувши здобич, вся зграя вовків пустилася наздогін за мною. Тоді я зупинилася, і почала захищатися від хижаків палицею. Вовки не щадили мене, і я здалася коли вони почали мене кусати та драпати. Я голосно кричала, і тут появився Спіріт який розігнав хижаків і поскакав за допомогою. Я прийшла до пам'яті тільки в лікарні... У мене все тіло в жахливих болях!

Пан Тейкер не міг довго залишитися в лікарні, він мав дуже важливу зустріч, а Трейс мав уроки тенісу, тож Даллен залишився один на сам в палаті Кеті.

- Кеті... - почав він, дивлячись на покалічене обличчя і лице Кеті, все перев'язане.

- Тільки не починай, - роздратовано перервала вона, - це не твоя вина, але не влаштовуй через це фальшивий концерт сліз. Ти був дуже зайнятий вихвалянням Прекрасної Кароліни, от я і скористувалася цим. Терпіти не можу коли твій батько назначає мені доглядальника, а особливо такого як ти! Правда, я б не зайшла так глибоко в ліс якби знала що там зграя вовків... Ох, Спіріт! Де ж він, вернувся чи ні, що з ним?

Даллен остовпів, приголомшений настроєм який Кеті змінювала як одяг. То недавно вона була безсила, в поганому настрої, то тепер ридає як дитина! Тепер йому доведеться терпіти її примхи невідомо скільки часу. В добавок його чекає покарання від батька, заслужено. Хто буде робити всі обов'язки за Кеті, хто як не він?! Більша ймовірність що його чекає сімейне рабство, жахіття!

- Помовч вже нарешті, в мене аж голова тріщить! - заволав Даллен. - Я залишився тут наодинці з тобою, а це вже повір, сущий кошмар, тому вшануй мене честю - тишею!

Кеті замовкла і закрила очі, твердо вирішивши що більше не збирається говорити з цим буркотуном. Через пів години прийшла медсестра яка принесла суп.

- Привіт, Кеті! Як почуваєшся? Я зараз поміняю крапельницю, і поїш супчику. О-ох, а це напевно твій хлопець, чи не так?

- Хельда, це не мій хлопець, він тут за наказом батька, мого начальника. Я ж уже розказувала, - пробурмотіла Кеті.

- І дійсно, я вже згадала, - весело прощебетала Хельда, - хлопче, якщо ти вже тут, то будь милостивий, допоможи Кеті поїсти.

- Я? - здивувався Даллен. - До чого тут я?

- Він? - запитала Кеті. - Ще чого не хватало, щоб він мене з ложечки годував! Та я його терпіти не можу!

Медсестра тільки глянула на обох, аналізуючи, без поняття як такий кавалер відмовляється доглядати за дамою? Та що вона може вдіяти в такій ситуації, це ж сучасна молодь, наміри яких неможливо збагнути. Тут ненавидять, тут люблять, попробуй зрозумій.

- Хельда, - пробулькотіла Кеті, - все моє тіло ниє в болях, я не можу рухатися, а їсти то тим паче. Краще прочитайте мені якусь розповідь, щоб я не зосереджувалася на болі, будь ласка.

- Гаразд, не хочеш їсти, то й не треба; знай, що я не маю часу на читання, у мене є ще багато пацієнтів. А ти ось маєш біля себе кавалера який просто вмирає від нудьги, нехай займається чимось корисним.

Коли медсестра вийшла з палати, Кеті скривилася. Аякже ж, кавалер! Якби Хельда знала що Даллен вже має свою даму, то не нагнітала б ще більше атмосферу. Кеті заснула, але їй приснився кошмар: наче вся зграя вовків переслідувала її та Спіріта, і майже настигали їх... Вона проснулася в холодному поту, коли Даллен потряс її. Кеті кричала уві сні, і він зразу второпав що їй снилися кошмари.

Даллен знайшов у портфелі Кеті якусь книгу, і почав читати вголос. Це був улюблений роман Кеті, «Нічна дорога» Крістін Ханни. Коли він читав, сльози самі котилися з його очей, і коли медсестра Хельда проходила повз палату Кеті, дуже здивувалася побачивши хлопця який безконтрольно ридав над книгою, але нічого не сказавши, пішла своєю дорогою.

Коли Даллен дійшов до кінця роману, сонце вже сходило, і він милувався цим пейзажем. Кеті міцно заснула, із солодко посмішкою на сухих губах. Даллен поснідав, і вийшов прогулятися в сад лікарні. Подзвонив його батько, повідомив що не зможе провідати Кеті: Трейс мав контрольні здавати, а пан Тейкер по роботі виконує важливе доручення. Так що Даллен знову залишився з Кеті. Народився чудовий сонячний день, Даллен сидів на лавочці та згадував всі моменти проведені з Кеті: балетний виступ, потоп яхти... Він спас її життя, але тепер вона мало не загинула через нього.

В обід до лікарні навідалася Кароліна.

- Ох, бідолашна Кеті! - бідкалася вона, з іронічною жалістю. - Ну, як тобі, сподобалася зустріч з вовчиками? Добре вони тебе провчили що не слід ходити одній в ліс?

Кеті глухо застогнала. Мало того, що їй так боляче, та й ще доводиться терпіти знущання Кароліни! Даллен, помітивши страждання дівчини, відрізав:

- Перестань, Кароліна! Не бачиш в якому вона стані? Можеш хоч трохи пожаліти її й не знущатися, замість того, щоб думати тільки про себе?!

Кароліна стояла як вкопана. Їй ще ніколи не доводилося слухати такі зауваження від свого хлопця.

- Даллене, дорогенький, я ж пожартувала, - лагідно промуркотіла вона, - звичайно що мені жаль Кеті. Вибач, я навіть готова розподілити провину з тобою того, що вона втекла в ліс.