Епілог

Через чотири роки... 

Пройшла весна, літо, осінь, зима і так послідовно чотири роки з загибелі Кеті та Спіріта. Ранчо затихло, вже не було веселощів як колись. Даллен цілими днями проводив біля меморіальної плити Кеті.

Цей день не був винятком. Була тепла сонячна погода. Море не бушувало, і Даллен задумався про Кеті. Раптом він почув іржання Спіріта та обернувся, але оскільки нікого не побачив, подумав що йому це причулося. Та тільки ясно почув як його кликав дуже знайомий голос:

- Даллене! Даллене!

Хлопець обернувся в бік пагорбів і витріщив очі, вважаючи що остаточно зійшов з глузду раз йому тепер привиджалася Кеті! Правда, трішки старший привид дівчини побіг в його сторону, простягаючи руки. Вона обійняла Даллена, і тоді він повірив що це справжня Кеті, що вона жива!

- Кеті! – вигукнув хлопець, сильно її обіймаючи та пристрасно цілуючи її. – Я кохаю тебе, чуєш мене?!

- Я тебе також кохаю, - запевнила Кеті, ридаючи разом з ним.

- Давай йдемо до дому, треба розказати цю радісну новину Трейсу і моєму батькові.

Пан Тейкер і Трейс не вірили своїм очам, але були дуже щасливими, і замордували Кеті в обіймах. Спіріт також прискакав, пізніше, тільки поранений.

- Давай, Кеті, розказуй все, - попросив нетерпляче Трейс.

- Гаразд, краще всі присядьте. Це довга історія, - мовила Кеті, присідаючи на диван разом з Далленом, який обіймав її, не відпускаючи, неначе боявся що вона відразу зникне. З одягу, дівчина була у лахмітті, а також мала коротко підстрижене волосся до плечей. 

– Що ж, для початку, лікарі тієї лікарні насправді чудом змогли спасти мене і сталася якась серйозна помилка. Чотири роки потому я вияснила що той чоловік який подзвонив вам на ранчо і був тим самим бандитом який викрав мене. Після того як я відновила сили після лікування, мене перевезли в лісну хатину, добре заховану від інших. Через кілька місяців мене силою посадили на судно яке відправилося у тропічні джунглі. Я не знала ідентичності того чоловіка який продав мене корінним індійцям, і я почала жити в не цивілізованому селі. Було жахливо, здавалося наче я перенеслася у XVII століття, але в цій атмосфері я надіялася втекти одного дня.

- Я зрозуміла що це було дуже складно, адже ті хто намагалися втекти, не виживали. Я була рабинею, і жорстко працювала допоки мешкання тих індійців не стало виявлено одними дослідниками які заплатили за мене викупу. Згодом я зробила дослідження і все-таки вияснила що той винний у всьому “лікар”, припустимо, наш давній знайомий, пан Лейтерс який між цим виявився зниклим безвісти п’ять років тому. Я змогла знайти Спіріта і звільнити його від жорстоких хазяїнів.

- А що сталося зі Спірітом? – перебив Трейс.

- Я тільки знаю що він також вижив і нелегально перебував у руках чужих людей, але якщо так хочете знати деталі, він сам може все вам розказати.

Всі засміялася, бо саме в цей момент Спіріт виглянув у вікно, який фиркнув на знак згоди.

- Що ж, таким чином ми разом добиралися до ранчо. Ох, як же я за вами скучала, ви навіть не уявляєте! Я вже думала що більше ніколи не побачу вас!

- Ми також скучали за тобою, - відповів емоційно пан Тейкер.

Даллен повів Кеті у її кімнату. Вже настав вечір, Трейс пішов у конюшню, щоб лікувати рани Спіріта, тимчасом як пан Тейкер танцював під веселу музику, готуючи вечерю. Даллен вражено дивився на Кеті, досі не вірячи тому що в нього є шанс змінитися.

- Можливо, ти дозволиш мені піти в душ? – посміхнулася Кеті.

- Так, звичайно, можеш йти, - дозволив хлопець, незграбно.

Дівчина відкрила навстіж свою шафу, і відмітила що там досі лежать її речі. Вона вибрала одяг і попрямувала у ванну кімнату. Даллен міркував над тим що їй сказати. Спочатку мусив показати що сильно кохає її й що дуже жалкує що був таким дурнем чотири роки тому. 

Через пів години, дівчина вийшла з душу у ліловій майці на бретельках і у білих шортиках. Вона підійшла до Даллена, і відразу опинилася в його обіймах.

- Кеті, мила моя, вибач мені, я був таким ідіотом! Я ще тоді кохав тебе, тільки не мав сміливості зізнатися тобі. Даси мені шанс?

- Я тебе також дуже кохаю, і даю тобі мільйон шансів! Та тільки якби я справді загинула, було б вже запізно.

Несподівано, одна з бретельок спустилася, і Даллен помітив глубоку рану на плечі дівчини.

- Це що таке? – приголомшено запитав він.

- Це мене відшмагали за намагання втечі, - тихо промовила дівчина, стаючи грізною як хмара, - ти не турбуйся, нічого страшного.

- Бідолашка моя! – промимрив Даллен, поцілувавши її. – Тепер ти зі мною, в безпеці, це найголовніше.

* * * *

На наступний день, сім’я Тейкерів снідала у веселій атмосфері.

- Кеті, коні так за тобою скучили! – хитро промовив Трейс. З маленького шибеника він перетворився в дорослого і відповідального чоловіка. – До речі, я забув тобі повідомити що через два тижні я одружуюся з Софією Уайт.

- Класно! – вигукнула весело Кеті. – Я така щаслива за тебе! А куди подівся Даллен?

В цей момент, почувся стукіт копит, якраз у відповідь на запитання Кеті: хтось прибув на ранчо. Дівчина вийшла з дому, тимчасом як Даллен злізав з коня.

- Трейс, включай відеокамеру! – збуджено вигукнув Даллен. – Зараз відбудеться історичний момент!

Пан Тейкер і Трейс спостерігали як Даллен став на одне коліно, і взявши руки дівчини у свої, урочисто продекламував:

- Кеті, я сильно тебе кохаю, і пропонуючи тобі свою руку і серце! Одружишся зі мною? – і з цими словами, Даллен показав їй обручку.

- Ох, так, так і так! – згодилася Кеті в ейфорії, і Даллен обійняв її, цілуючи, і закружив її в повітрі, під оплески Трейса і пана Тейкера.

- Що ж, це означає що через два тижні ми відсвяткуємо цілих два весілля! – зрадів пан Тейкер.

* * * *

Кеті та Даллен прогулювалися уздовж берега моря, взявшись за руки. 

- Я надзвичайно щасливий що ти згодилася стати моєю дружиною! – лагідно сказав Даллен. – Тільки шкода що я заставив тебе страждати стільки років.