17. Пустеля

- Що ж, Кеті, прощавай! - сказав Трейс. Йому було сумно через те що Кеті відпливала на кораблі в Африку.

- Нічого страшного, через місяць я гарантовано повернуся, - запевнила його дівчина. Сама вона була у пречудовому настрої: по-перше, її очікує подорож в нове незнайоме місце, а по-друге, вона буде тільки зі Спірітом, більше ні з ким! Тиша, спокій... І бачити не буде Даллена, як Кароліна приклеюється до нього як п'явка. Фантастично, казково! Одним словом, Кеті не могла уявити найкращих канікул!

Дівчина вже зібрала найнеобхідніші речі в портфель, і сіла в джип пана Тейкера який мав відвезти її в порт. Спіріт уже був усередині трейлера, причіпленого до джипа. Даллен сидів на огорожі, безтурботно жуючи яблуко, і не звертав ніякої уваги на від'їзд Кеті. Насправді він прикидався байдужим, але очікував коли дівчина поїде, щоб насолоджуватися волею, і він навіть не збирався з нею прощатися. А якщо Кароліна дізнається як він прощався з Кеті, з обіймами? Ні, краще обійтися без жодних обіймів чи чогось подібного. 

Коли джип прибув до місця призначення, Кеті, попрощавшись з паном Тейкером, вивела Спіріта за повід і попрямувала до корабля "Синій Альбатрос". Пред'явивши квитки та документи, дівчина відвела коня в стайню судна, і слідом попрямувала у свою каюту. Прилягла на ліжко, почала роздумувати які пригоди очікують їх пригоди в Африці. Річ у тім, що тиждень тому пан Тейкер отримав лист від пана Абдулама, його давнього друга. Цей пан живе на півночі Африки, в Ал-Дахлі, і запросив їх на місяць до себе в гості. Він спостерігав за змаганнями, і захотів, щоб Спіріт виступив на арабських кінних перегонах, і познайомитися з молодою дівчиною-жокеєм. Проте пан Тейкер не міг прийняти запрошення тому що мав вилітати у Панаму для завдання по журналістиці. Трейс, дізнавшись що в Африці багато скорпіонів, не захотів поїхати, і Даллен, ясно що теж відмовився. Таким способом, тільки Кеті зі Спірітом відправилися у подорож.

Корабель відпливав все далі й далі від берега, шляху назад не було. Кеті вийшла на палубу, підходячи до невисокого огородження, милуючись кінцем цього осяяного і теплого дня. На ранчо, майже кожного вечора вона проводила на березі, вглядаючись у морську далечінь.

Потім дівчина відправилася провідати Спіріта. Кінь, помітивши її, почав ставати на задні лапи й весело іржати.

- Що, веселун, наївся? - ласкаво запитала Кеті. - Об'ївся цілим відром яблук і тепер хочеш забавлятися?

Спіріт фиркнув на знак згоди.

Кеті провела цілих два дні на кораблі, і була дуже щасливою що не мала морської хвороби. Погода виявилася чудовою, з приємними кліматичними умовами, без загрози шторму.

Проте, приблизно о третій годині ночі пасажири відчули сильні товчки, які повторювалася чимраз сильніше. Почувся голос капітана:

- Шановні пасажири, говорить капітан корабля "Синій Альбатрос". Без паніки! Сталася невеличка аварія, ми постараємося зробити все що можливе. В разі загрози затоплення корабля, сигнал СОС уже відправлений і скоро прибуде допомога! Поки що всі надіньте рятувальні жилети, проте повторюю, зберігайте спокій.

Кеті відразу побігла в конюшню. Спіріт сам вирвався, дико іржучи. Двоє чоловіків старалися приборкати його, але безрезультатно. Дівчина взяла коня за повід, і повела його на палубу. Почався сильна злива, голосно блискали блискавки, і більшість людей метушилися в паніці, в страху за своє життя. Спіріт неспокійно бив копитами землю, і дівчина не мала поняття що робити. Несподівано, кінь приготувався до стрибка, і вистрибнув через борт, потягнувши за собою Кеті. Вона відпустила вуздечку, і почала тонути через бурхливі хвилі. На щастя, Спіріт був поруч, допоміг їй вхопитися за його гриву, і дівчина виринула з води. Величезний корабель почав стрімко нахилятися, а допомоги ніде не було видно. "Як же ця сцена схожа з Титаніка", подумала перелякана Кеті.

Через десять хвилин стався вибух. Кеті спостерігала як несподівано корабель охопило сильне полум'я, і вона знепритомніла.

* * * *

Океан викинув їх на узбережжя. Дівчина відкрила очі та побачила навкруги мокрий пісок, на якому лежала. Тільки через декілька хвилин вона згадала все, що сталося. Вибух. Від корабля нічого не залишилося, але завдяки тому що Спіріт вистрибнув за борт, це спасло їм життя. Кінь підбіг до своєї хазяйки. І Кеті зрозуміла що вони опинилися в безлюдному місці: навкруги тільки океан, скелі й густий ліс. Вона вирішила що вони відправляться напролом через ліс.

Осідлавши Спіріта, Кеті була мокрою наскрізь, але не звертаючи на це уваги, упевнено підстьобнула коня, клацаючи язиком. Коли ліс закінчився, відкрився краєвид на пустельні дюни. Ніяких слідів людей чи живності, і Спіріт поскакав вперед.

Через один день, вони помітили якісь мури будівель, і Кеті ощасливилася: нарешті цивілізація! Вони ж провели цілий день в пустелі без води та під розпаленим сонцем. Коли Спіріт прибіг, майже все населення зібралися натовпом, щоб роздивитися прибулих. Один добре вдягнутий чоловік у довгому вбранні щось сказав Кеті незрозумілою мовою, і ніхто не міг порозумітися. Один молодий араб заговорив до Кеті по-французьки, і дівчина неймовірно зраділа що добре знала цю мову.

- Звідки ти? - запитав араб.

- Я подорожувала з моїм конем на кораблі в Дахлу, але стався вибух і нас викинуло на узбережжя, тимчасом як судно потонуло, - розказувала Кеті, - а потім ми відправилися через ліс та пустелю і добралися сюди. У вас є телефон?

- На жаль, тут нічого такого немає, навіть пошту неможливо відправити. До речі, мене звати Ахмад Пойрот, я наполовину араб, наполовину француз.

- А я Кеті Уїлсон, дуже приємно. Нас запросив один відомий пан, Абдулам, відвідати північну Африку. Зможеш підказати, чи Дахла далеко звідси?

- Дахла? Ого, це далеченько звідси, потрібно перетнути більшу частину пустелі. Не хвилюйся, через пару днів сюди прибудуть каравани верблюдів з торговцями, і ти зі своїм конем зможете відправитися разом з ними. А поки що побудьте нашими гостями.