13.3. Нещасний випадок

* * * *

Пройшли три тижні. Кеті сиділа цілими днями в кімнаті, прикута до ліжка. Операція пройшла успішно, і їй зняли шви. Даллен далі зустрічався з Кароліною, і історія повторялася: він не дотримав обіцянки, і Кеті жалкувала що не здалася. Спіріт обійшовся подряпинами, більше нічого. Тільки Кеті не могла кататися на ньому верхи, більш того, навіть ходити їй давалося з великим трудом.

Як компенсація, пан Тейкер і Трейс возилися біля Кеті, сповнюючи її бажання та примхи. Кеті сиділа в чотирьох стінах, в самотності, слухаючи музику і ридаючи в подушку, відчуваючи себе справжнім інвалідом. Як вона бажала побігати уздовж берега моря, готувати смачні страви, розважатися з кониками, потанцювати в пуантах... Але такі прості справи для людей виявилися для неї непосильними.

Коли Кеті уже змогла встати з ліжка, вийшла на двір. Недалеко паслася стара кобила, Зірка. Дівчина поволі підійшла до неї, шкутильгаючи на одну ногу котра її боліла коли вона ступала. Взявши ящик, дівчина стала на нього як на опору і з великим трудом сіла верхи на Зірку. Погладила кобилу, а потім розляглася на її спині, милуючись чудовим теплим днем. Вона навіть не підозрювала що недалеко в кущах, сидів Даллен з Кароліною в засаді, слідкуючи за всіма її пересуваннями. Кеті трохи полежала, і коли хотіла опуститися, зісковзнула й впала на траву, не рухаючись. Даллен хотів допомогти їй, та Кароліна не дозволила. Нарешті Кеті сама піднялася, і пошкандибала в будинок.

Через два тижні, дівчина вже могла їздити верхи на Спіріту. Одного дня вона знову вирішила прогулятися в лісі. Дівчина вибралася на дах, свиснула і Спіріт побіг уздовж будинку; Кеті зробила сальто в повітрі й приземлилася прямо в сідло. Спіріт поскакав в ліс, але Даллен вчасно помітив їхню втечу, і разом з Кароліною, осідлавши коней, погнали наздогін Кеті. Спіріт дуже зрадів що Кеті могла на ньому їздити, тому скакав галопом з усіх сил. Він знав небезпечні скелі та біг між ними, в пробі вислизнути з поля зору Даллена. Попереду скелі ставали вищими й ризикованішими, та тільки кінь впевнено скакав як справжній альпініст. Кеті здалося що більше ніхто не їх не переслідує, і дала Спіріту відпочити від погоні. Але саме в цей момент їх оточили з двох сторін: Фаворит Даллена і Леді Кароліни загородили їм шлях до волі.

- Давай, Кеті, повертай додому. Негайно! - вигукнув Даллен твердим голосом, який не очікує заперечень.

Хоча неохоче, але Кеті мусила здатися.

- Ти що, геть з глузду з'їхала? - запитав Даллен, роздратовано. - Забула що дорога в ліс заборонена? Там скажені вовки, небезпечно. Чи ти можливо хочеш стати обідом для хижаків?

Кароліна заливисто засміялася, а Кеті, прикусивши язика, почвалала до ранчо. Та спочатку повернулася до парочки й показала їм своє обличчя, на якому відзеркалювалася люта зневага, від безвиході втекти від настирливих доглядальників. Даллен тільки зітхнув, як же Кеті інколи доводила його до злоби.

Пройшло п'ять днів. Кароліна поїхала в гості до своїх далеких родичів, Трейс з паном Тейкером навідували прабабусю. І, як завжди, Даллен був відповідальний за Кеті. Після того як вона зробила свої обов'язки з його допомогою, вона направилася на пляж. Спіріт радісно скакав по піску, щасливий як ніколи, в компанії Кеті. Дівчина осідлала коня, впевнена в тому що Даллен спостерігає за ними. Лиш Спіріт наблизився до води, скачучи галопом уздовж берега, Кеті зберігаючи рівновагу, випрямилася в повний ріст на сідлі, не падаючи. Вона багато чого навчилася завдяки заняттям по вольтижуванні[7], і з кожним разом відточувала свою техніку. Хлопець, який фотографував Спіріта і Кеті, дуже здивувався коли побачив ноги на тому місці де мала б бути голова, коли Кеті виконала міст на сідлі. Раптово, Кеті перевернулася в повітрі у сальто і з успіхом приземлилася в сідлі. Спіріт відразу прибіг до Даллена із задоволеною мордою, а хлопець тільки відкрив рот від подиву.

- Ну як? - лукаво запитала Кеті. - Я в стані виконувати акробатичні трюки?

- Ще... й як... - промимрив хлопець, витріщивши очі. - Але більше не роби цього, це дуже небезпечно.

- Це ми ще побачимо! - відповіла дівчина, дражнячись.

Спіріт побіг на ранчо, а Кеті ще залишилася на березі моря. Якраз заходило сонце, і було дуже красиво. Дівчина відчула різкий біль у стопі, і прилягла на м'який пісок, безсила. Раптом сонце зникло і небо вкрилися густими та сірими хмарами. Почалася сильна злива, але Кеті не підіймалася з того місця де впала, тому Даллен побіг до неї. Обачно взяв її на руки, начебто вона була виткана зі скла, і попрямував до ранчо, незважаючи на зливу яка градом перегороджувала видимість. Кеті щось пробурмотіла уві сні, обійняла шию переляканого хлопця, і прошепотіла:

- Мамо, це ти. Нарешті я тебе бачу. Знай, я дуже скучила за тобою і за батьком, як би я хотіла, щоб ви були живими. Хочеш, я розкажу тобі секрет? Проблема в тому що я кохаю Даллена, а він мене ні. У нього є дівчина, у мене проти неї нуль шансів. Я звичайно що не блондинка Кароліна, не маю пишної фігури... Ех, мамо, ти ж знаєш як це важко, адже часом Даллен вміє поводитися як казковий принц... Або як баран... Він подарував мені кулончик у формі серця, що ж це може означати? Що я йому подобаюся, чи що я його не вартую? За що я заслужила розбите серце? Кохання - дивна штука...

Кеті угніздилася на руках ошелешеного Даллена, начебто це була її подушка. Хлопець повів її у кімнату і поставив на її ліжко. Кеті раптово проснулася, і побачивши себе, наскрізь мокру у своєму ліжку, і Даллена такого ж мокрого до нитки біля неї, нічого не зрозуміла.

- Що сталося? - сонно запитала вона, позіхаючи.

- Ти заснула на березі, і почалася злива.

- Ах, зрозуміло.

Позіхаючи, дівчина моментально заснула. Хлопець вийшов з кімнати, досі не вірячи почутому на пляжі.

На наступний день Кеті знову пішла на берег моря, зовсім забувши вчорашній події. До неї підійшов один високий хлопець, брюнет з каштановими очима.

- Марк! - радісно вигукнула дівчина.