7. Батьки

На велике щастя, Кеті успішно одужала. Після виписки з госпіталю, вона ледь могла устояти на ногах, була страшенно блідою та кволою. Своєю чергою, затоплена яхта дорого обійшлася пану Тейкеру, але він був не в силі щось змінити. З часом заново розпочалося звичайне життя на ранчо, доки не трапилася одна неочікувана ситуація.

Одного полудня на ранчо завітало незнайоме подружжя. Вони зайшли в кабінет пана Тейкера і довго розмовляли про приватну справу. Врешті-решт, пан Тейкер скликав усіх домашніх у велику вітальню.

- Кеті, - звернувся він, пильно і сумно спрямовуючи погляд на здивовану дівчину, - ці люди… твої справжні батьки… Пан і пані Уїлсон…

Шокована Кеті не могла повірити в таку бомбезну новину. Невже батьки займалися пошуками неї весь цей час?! Вона почувала себе на сьомому небі від щастя!... Якщо це правда, то скоріш за все їй доведеться покинути своє нове життя на ранчо пана Тейкера…

- Вони пред’явили копії твоїх документів, і офіційно ти їх дочка… - вів далі пан Тейкер. – По їхній версії, пан та пані Уїлсон були змушені віддати тебе в дитячий будинок із-за фінансових проблем. Можеш йти збирати свої речі, і хоча я щасливий що ти возз'єднаєшся зі своєю сім’єю, мені так шкода що ти покидаєш нас. Знай, я тебе ніколи не забуду, ти стала мені як рідна дочка!

Пан Тейкер заплакав мов дитина, обнімаючи Кеті на прощання. Сама дівчина побігла у свою кімнату зібрати речі. Заплаканий Трейс прибіг обійняти її, наставивши на прощання:

- Ох, Кеті… Я знаю що ти йдеш жити до своїх справжніх батьків… Це чудово, але… ти навряд чи згадаєш про нас і можливо навіть не матимеш часу, щоб відвідувати нашу віддалену ферму…

- Не верзи дурниць, Трейс! Мені невимовно шкода їхати геть від вас!.. Але з другого боку, я неймовірно щаслива що моя сім’я знайшлася!..

- А як же мій батько? Він так страждатиме… А як я?... А Даллен?... А твій улюблений Спіріт?... Як ми всі обійдемося без тебе?

- Не хвилюйся, знай що всі ви залишитеся в моєму серці, не сумнівайся!

На цьому моменті в кімнату зайшов стривожений Даллен, і Трейс поспішно поспішив на вихід.

- Знаєш, Кеті, спочатку я повністю не звертав на тебе уваги, та тільки після того, як я тебе спас і коли ти могла загинути, я зрозумів що не витримаю твого відбування…

- Ой, давай не перебільшуй, я не збиралася тонути, могла б обійтися і без твоєї допомоги, зарозумілець. 

- Ну хто б сказав, горе утоплениця, просто я не міг кинути тебе напризволяще. В будь-якому випадку, незалежно від наших неприятельських стосунків, я хотів би залишити про тебе щось на згадку, даси мені якусь свою фотографію, а я тобі мою?

- Гаразд, мій “рятівнику”.

- І ще, ось тобі подарунок від мене. Розгорнеш його коли оселишся у твоєму новому домі.

- Я тобі дуже вдячна!

Даллен обійняв Кеті з такою силою, так якби прощався з нею назавжди. Кеті надовго запам’ятала цей дорогий її серцю жест, і заради цього моменту готова була вибачити йому всі пакості…

Згодом, дівчина попрощалася зі Спірітом, своїм улюбленим другом, з великою тугою на серці покидала його, хоча Даллен дав обіцянку що піклуватиметься про її коня. Кеті було важко прощатися з ранчо та сім’єю яка так щиро прийняла її як рідну.

- Кеті, золотце наше, - воркотала пані Уїлсон під час їхньої поїздки на потязі. – Словами не передати, наскільки нам важко було всі ці роки без тебе, сто разів просимо у тебе вибачення що не забрали тебе з дитячого будинку… Та здалося тобі те ранчо, не сумуй так, згодом ти почнеш нове життя, адже ти здобула свою рідну родину.

- Не хвилюйтеся, я вже вас давно вибачила, просто так надіялася що ви мене колись заберете. Головне, лихі часи позаду.

Поїздка пройшла в тиші, розмова не клеїлася. Коли вони приїхали на місце, будинок не вітав привітністю, і щось насторожило Кеті, остаточно зіпсувало всі дівочі надії. Бідолашна Кеті, вона й гадки не мала наскільки все круто зміниться не в її сторону!

Як тільки вони ввійшли у квартиру, маска радості її батьків замінилася суворій холодності. Вони владним криком покликали когось, і з дальньої кімнати вийшло троє дітей. Старша, 16-літня донька, на ім'я Челсі, виглядала впевненою в собі та гордою. Середня, 12-річна Террі, була набурмосеною та похмурою. Наймолодший, 9-річний Джон, не виявляв ні каплі емоцій, з невеселим обличчям.

- Діти, познайомтеся з вашою новою сестричкою, це Кеті. Їй 15 років, вона пережила багато страшного, та нарешті, ми її знайшли. Проведіть її в кімнату і проявіть гостинність до неї, будьте ласкаві, інакше будете жити в сараї, зрозуміло?

Кеті почувала себе не у своїй тарілці, і відчула на собі нетеплі незадоволені погляди своїх “нових” сестричок і братика. Провели її в невелику кімнату, де вже розмістилися два двоярусні ліжка. В кімнаті панував безлад та бруд, наче в хліві.

- Твоє місце ось там нагорі, постіль особисто для твоєї королівської персони ми не застелюємо, свої речі можеш ставити де захочеш, правда, індивідуальних тумбочок ні в кого немає. Тут місця вистачить на всіх, речі так само ділимо, все для усіх, - єхидно скомандувала Челсі, яка Кеті відразу не симпатизувала, - щось не подобається, панянко?

- У мене є одна проблема. Хто прибиратиме увесь цей безлад? – приголомшено запитала Кеті.

- Як новоприбула, це лягає на твої плечі, прислуга.

- Ви що, знущаєтесь?

- Тут командують наші татусь та мамуся, ти ще пащеку роззявляєш, нахабо?

- От побачите, я поскаржуся їм!

Проте, названі батьки, здавалося, не переймалися проблемами Кеті, яка мусила підкорятися старшій «сестрі». Також пан Уїлсон повідомив, що вже записав Кеті до школи, дівчина так зраділа що батьки вирішили її забрати до сім’ї, з якою вона могла налагодити стосунки. Та не все так гладко йшло. А з її названими сестрами та братиком, так взагалі, ворожість.

В момент коли Кеті зайшла до спільної кімнати, побачила як наймолодші рилися в її речах, і вона не тямилася від злості: