1. Дитячий будинок

Це був сонячний день на початку вересня. 

Світає. Небо затьмарене, крапає дощ. У місті починається рух. Уже сьома година ранку, і у дитячому будинку пора вставати. Спочатку діти швидко умиваються, чистять зуби, одягаються і слідом йдуть у їдальню. Там їдять вівсяну кашу, булку з чаєм і потім вчать уроки. 

Чотирнадцятилітня Кеті, одна з сиріт що там жила, не записала завдання і запитала у своєї подруги Луїзи, такого самого віку як вона: 

- Луїза, ти знаєш що нам задали по Географії? 

Та відвернулася від підручника, і здивована, відповіла: 

- Накреслити на карті Світу країни, а також вивчити напам'ять цілий розділ про культурні відмінності. 

- Дякую. 

- Немає за що. 

Кеті потрапила у цей будинок для сиріт ще коли була немовлям, бо батьки відмовилися від неї. Так вона виростала у дитячому будинку. Луїза відразу подружилася з Кеті. Вони завжди були разом та повсюди, а пізніше до їхньої компанії приєднався Майкл, хлопця якого Луїза колись знала, і стали «не розлий вода». Майкл був старший на два роки від Кеті та Луїзи, але захищав їх як своїх рідних сестер. Його батьки загинули в автокатастрофі, а інших родичів він не мав, так само як і інші сироти з дитячого будинку. 

Будинок для сиріт розташовувався на околиці міста і там діти мали можливість спостерігати як бідні люди виживали. Це була актуальна спірна тема для трьох найкращих друзів. Всі діти жили в бідності, але завжди мріяли мати батьків та жити в щасливій сім’ї. Тільки дуже рідко хто ходив до дитячого будинку для усиновлення. Директорка сирітського будинку, сорокалітня пані Прозі, була багатою та дуже щедрою вдовою. Тільки вона серйозно ставилася до дисципліни, і не любила неслухняних дітей які погано поводилися. Так що не дуже-то в дитячому будинку було весело, без ніяких пустощів, щоб не гнівати директорку. 

Після довгого дня уроків, коли всі лягали в постіль, Кеті запропонувала Майклу і Луїзі: 

- Хто хоче піднятися зі мною на дах та дивитися на нічне небо? 

Друзі відразу погодилися, і разом полізли обережно на дах так, щоб ніхто не помітив. Також захопили з собою теплі ковдри й постелили там. Було темно, хоч око виколи, але на небі яскраво сяяли зірки та місяць.  

- Я б хотіла… - задумливо промовила Луїза. – Понад усе на світі я б хотіла мати батьків і стати художницею. 

- А я хочу працювати на ранчо. Мій батько розповідав про це… - Майкл перервав свою розповідь, починаючи тихо плакати. – Він говорив, що все буде добре, що він з мамою буде піклуватися про нас.. І врешті-решт, він не дотримав своєї обіцянки… 

- Майкле, – сказала Кеті,  – твої батьки не винні, це могло статися із кожним з нас… От ти точно знаєш, що вони тебе любили… А мої батьки покинули мене. Але добре що ми живемо, і це найголовніше. 

- Дійсно, я вже звикла жити так, добре що ми не живемо на вулиці, – промовила Луїза. 

- А я хочу… - прошепотіла Кеті після недовгої паузи. – Хочу покататися на коні. Мені розказували про коней, які вони витривалі та що їх можна тренувати для кінних перегонів… 

Так мрійливо лежачи, під приємним вітерцем, діти не встигнули й оком змигнути як міцно заснули. Вони навіть й не підозрювали, що їх чекає. А тим більше Кеті. Вона не вважала що в її житті станеться щось надзвичайне. Але дівчина помилялася. 

* * * * 

А тимчасом, в лісі, дуже далеко від міста, одна дика кобила народила лоша. Новонароджене маля відразу встало на свої ніжки, почало пити молоко, і потім пригорнулося до своєї матері. Вона фиркнула у відповідь, завіряючи його у своїй любові. Коли лоша вже могло бігти самостійно, кобила приєдналася до табуна якого очолював молодий і могутній вождь, на ім'я Шер. Коли він побачив свого новонародженого сина, то дуже зрадів. 

Вождь повів свій табун на просторе поле поласуватися свіжою травичкою після дощу. Цікаве лоша знайомилося з місцевістю, все роздивляючись: ось побачив як нори вилізла необережна мишка; також він попробував ганятися за проворним зайцем, якому вдалося втекти; мати показувала йому яку траву необхідно їсти... А вождь ніяк не міг налюбуватися своїм сином. Раптом, почувши шум, Шер насторожився. Він почав дико іржати, попереджаючи таким чином про небезпеку, і негайно повів свій табун до побережжя моря. Шер біг по березі, і позаду чулися крики людей верхи на конях та з собаками. Маленьке лоша не встигало за ритмом швидкості й поступово відставало від свого табуна. Мати ризикнула, побачивши собак які стрімголов наближалися до її маляти, постріл з рушниці зупинив її. Маля перелякалося, але вчасно заховалося в кущах. Лунали постріли та несамовиті іржання мустангів, які віддавалися відлунням по березі моря. 

- Давай, Білле, - пролунав голос головного, - завантажуй цих дурних мустангів. Здамо їх на м'ясо. 
Лоша перелякано спостерігало з кущів за тим, що сталося на березі. Йому було дуже жаль свою матір, батька і всіх інших коней, та він ще не розумів причину чому люди знищили всю його сім'ю.