Розділ 5

Величезні склепіння головного храму Небесного Бога Андалурсії не переставали вражати своєю монументальністю і величною красою. Щоразу опиняючись всередині, Дастіан запитував себе, як можна було побудувати таку споруду без краплі магії?

Але в тому і полягала його цінність, що до останнього каменю в ньому все було викладено людськими руками. Або драконами в людській подобі.

Зовсім нещодавно тут приносили шлюбні обітниці Ейнар з Івейною. Дастіан згадав ту радісну легкість, що панувала в його душі, і сам собі позаздрив.

Тоді він тільки й чекав, коли все закінчиться, закохані наречений і наречена залишаться, нарешті, наодинці, а він зможе повернутися до себе і прочитати всіяні дрібним бісерним почерком листи, що писала йому Нілеса…

Тепер на душі у принца лежав важкий камінь. З голови не йшла прекрасна чорнява дівчина, в яку він несподівано для себе закохався. І справа була не тільки в останній зустрічі і тому трепетному поцілунку, що як і раніше здіймав в душі цілу бурю почуттів.

Він закохався в Нілесу, день у день розмовляючи з нею в листах. Дізнаючись і відкриваючи для себе дивовижний внутрішній світ цієї дівчини і непомітно впускаючи її в своє серце. І в душу.

Найбільш вражаючим для Дастіана було те, що він майже нічого не знав про Нілесу. Ні ким вона служить при дворі, ні хто її рідні, адже очевидно ж, що лісник Лаг виявився зовсім не її татусем.

Проте він знав, що їй подобається гуляти під літнім теплим дощем, подобається запах соснового лісу і свіжоскошеної трави. Він знав, чим вона дихає, от тільки не знав тепер, де її шукати.

Дастіан прийшов до тями, лише коли в дверях храму з’явився король Гастон, який вів під руку свою доньку. Цього разу йому не довелося штовхати її в спину. Дівчина йшла сама, чинно ступаючи по усипаній пелюстками запашних квітів доріжці.

Всі присутні в храмі захоплено охнули. Дастіан теж мимоволі зазначив, яка гарна була принцеса в білій ажурній сукні, за якою шлейф тягнувся мало не на половину храму.

Щось смутне заворушилося в душі Дастіана, коли він побачив, як прямо тримає Аселін спину, розгорнувши худенькі плечі і задравши підборіддя. Волосся нареченої вкривала фата, а обличчя було приховано за напівпрозорою вуаллю.

Втім, після обряду нареченому належало зняти вуаль, щоб поцілувати свою вже дружину. То ж залишилося зовсім небагато, перш ніж Дастіан зможе побачити обличчя тієї, з ким йому судилося прожити все життя.

Він здригнувся.

Гастон підвів принцесу, і в широку долоню дракона лягла вузенька, затягнута атласною рукавичкою, долонька Аселін.

Далі Дастіан відвів Аселін в накреслене на підлозі коло, і вони рука об руку постали перед вівтарем Небесного Бога. Дастіану чомусь згадалося їх заручення.

Ця ж рука з обкусаними нігтями злякано тремтіла в його руці, і знову усвідомлення справедливості докорів принцеси накрило з головою.

Він не намагався краще взнати дівчину, з якою збирався пов'язати долю та ростити дітей. А що як вона в когось закохана, а Дастіан разом з її батьком зруйнували крихке щастя? Бо ж не могла вона говорити з ним з таким запалом, якби її зовсім не торкав цей шлюб?

Авжеж, як же він раніше не зрозумів! У неї є коханий! Аселін мріяла вийти за нього заміж, і якби не Дастіан зі своїм договірним шлюбом...

Але ж це може стати його шляхом до порятунку!

— Аміран Дастіан Болігард, чи згодні ви взяти за дружину Аселін Архат-Рійял? — мовив священнослужитель, дивлячись на Дастіана з безтурботним виразом впевненості у відповіді принца.

— Ні! — прозвучало під склепіннями величного храму. — Ні, не згоден. Я не згоден ламати вам життя, принцесо, — повторив він, розвернувши до себе Аселін. Дівчина видала здивований вигук, а Дастіан заговорив, вдивляючись крізь вуаль. — Мені дуже шкода, Аселін, що я виявився таким недалеким тугодумом у порівнянні з вами. Ви молодші за мене, але ви набагато мудріші і чесніші. Вибачте мене за всі грубі слова, що були сказані в саду, вони не гідні ні принца, ні амірана. І я не гідний такої дружини, як ви. Якби я намагався пізнати вас ближче, можливо, я зміг би завоювати вашу довіру, але я не вважав це за потрібне. А тепер вже не зможу, тому що я покохав іншу дівчину, і я не повинен приносити вам шлюбні обітниці, коли моє серце віддано іншій. Її звуть Нілеса, вона служить вашій високості, ви ж знаєте, як її знайти?

— Ні, — злякано прошелестіло у відповідь через вуаль, — цього не може бути!

— Чому? Ви вважаєте мене чудовиськом, не здатним на почуття? — посміхнувся Дастіан. — Так, можливо я не гідний її так само, як і не гідний вас, але я кохаю її та знайду, навіть якщо ви не станете мені допомагати.

Він витягнув Аселін з кола і підвів до Гастона. Той виблискував чорними лаельськими очима і, здавалося, з них зараз полетять блискавки, залишаючи від Дастіана лише жалюгідну жменьку попелу.

Принц випростався, дивлячись на нього, на батька й матір, що стояли поруч та дядька Еррегора. Ейнар з другого кола кидав тривожні погляди, очі Івейни променилися болем та співчуттям.

Дастіан набрав більше повітря в груди і видав на видиху:

— Ваша величносте, ваша світлість, батько... я знаю, що чиню негідно. Мені слід було раніше відмовитися від шлюбу, який зробить нас обох нещасними, але я прикривався порожніми словами про честь Болігардів, насправді втоптуючи цю честь в бруд. Ваша величносте, — він за прикладом своєї нареченої високо підняв голову, — я прошу позбавити мене корони амірана і дозволити мені одружитися з підданою його світлості короля Гастона. Коли я говорив вам, що моє серце вільне, я не лукавив. Тоді я сам не розумів, що вже давно кохаю ту, єдину дівчину, її звуть Нілеса, вона служить в палаці короля. Я вважав її донькою лісника Лага, але не зміг знайти її в палаці, тому я…