Розділ 3-1

Дастіан  вирішив  летіти  на  мораві,  так  було  веселіше,  хоч  і  довше.  Його  супроводжували  гвардійці  —  все-таки,  за  нареченою  летить!  —  і  Дастіан  міг  на  ходу  неквапливо  перекидатися  з  ними  невигадливими  непристойними  жартами. 

А  полети  він  у  подобі  дракона?  Мовчки  махаєш  крилами,  та  ще  пригальмовуй  постійно,  щоб  супроводжуючі  встигали.  Нудьга  страшенна…

Залишаючи  Сірідан,  він  написав  на  магічному  папері  чотири  слова:  «Лечу  в  Лаель.  Зустрічай»,  і  не  став  чекати  відповідь,  відсікаючи  будь-які  шляхи  до  відступу. 

Кортеж  наближався  до  лісу,  в  якому  минулого  разу  їх  з  Ейнаром  збили  дикі  морави.  Дастіан  зі  зростаючим  нетерпінням  безупинно  вдивлявся  вдалину.  А  коли  побачив  вершницю,  що  летіла  назустріч,  перестав  дихати.  І  обімлів.

Вона  мчала  по  небу  на  білому  мораві.  Її  розкішне  густе  і  чорне,  як  смола,  волосся,  майоріло  на  вітрі.  Обличчя  розчервонілося  від  швидкої  їзди,  і  все  це  ледь  не  вибило  Дастіана  з  сідла. 

Коли  вершниця  опинилася  навпроти  нього,  він,  як  зачарований,  витріщився  на  великі,  немов  намальовані,  очі,  окреслені  густими  віями.  Тільки  шалено  калатаюче  серце  нагадувало  йому,  що  він  ще  живий.

—  Ваша  світлість!  —  дівчина  схилила  голову,  вітаючи  принца,  але  тільки  на  мить.

Зразу  ж  підвела  її,  посміхаючись  посмішкою,  яка  аби  навіть  була  набагато  менш  сліпучою,  цілком  могла  б  стати  приводом  до  середземельної  війни.  Або  епічної  битви.

У  цієї  стрункої,  витонченої,  чорноокої  красуні  і  скуйовдженого  дівчиська  в  сукні  з  чужого  плеча  нічого  спільного  не  було,  і  бути  не  могло. 

Хоча  ні,  було.  Погляд. 

І  все  одно  Дастіан  перепитав,  коли  їх  морави  порівнялися  і  закружляли  плавно  по  колу.

—  Ти?  Це  ти,  Нілесо?  Як  же  ти  змінилася!  Ти  стала  справжньою  красунею!

—  Чому  ви  так  дивуєтеся,  ваша  світлість?  З  нашої  зустрічі  минуло  три  роки,  звичайно,  я  змінилася,  —  вона  труснула  головою,  і  волосся  заметалося  з  боку  в  бік  важким  шлейфом.

Дастіан  побачив  в  її  волоссі  дві  золоті  шпильки,  прикрашені  смарагдами.  Його  подарунок!  Він  обережно  доторкнувся  до  однієї  з  шпильок,  і  раптово  зловив  себе  на  тому,  що  пристрасно  бажає  запустити  пальці  в  цей  шовковий  водоспад  волосся.  Їхній  запах  будив  в  ньому  почуття,  які,  здавалося,  йому  вже  не  судилося  пережити.

Але  принц  зумів  впоратися  з  собою.  Він  прибрав  руки  і  вчепився  в  поводи,  щиро  сподіваючись,  що  Нілеса  не  помітила  його  збентеження.

—  Ми  можемо  летіти  відразу  в  палац,  але  це  неблизько.  Якщо  ваші  люди  і  морави  втомилися,  тут  недалеко  розташований  табір,  там  все  готово,  щоб  можна  було  перепочити.  Розпорядження  принцеси,  —  знову  зметнувся  шлейф  волосся.

Дастіан  сторопів.  Слова  застрявали  в  горлі,  відчуття  були  такі,  немов  він  вперше  видихнув  вогонь,  і  всередині  тепер  все  полум'яніло.  Ніколи  ще  спадкоємець  двох  престолів  не  відчував  себе  так  розгублено  і  безпорадно  перед  звичайною  дівчиною,  донькою  лісничого... 

Ні,  не  звичайною,  а  найпрекраснішою!

—  Принцеса  занадто  люб'язна,  —  все,  що  зміг  він  з  себе  видавити.

Вони  летіли  поруч  —  безумовно,  Дастіан  обрав  відпочинок.  Нілеса  безтурботно  базікала  про  щось,  а  він  нічого  не  чув,  лише  милувався  її  рівною  посадкою,  ідеальною  поставою  і  ніжним  профілем.  А  коли  вона  повертала  голову  і  посміхалася,  він  мало  не  падав  з  морава  від  погляду  блискучих  чорних  очей,  які  здавалися  йому  бездонними  вирами  і  в  яких  він  потонув  остаточно  і  безповоротно.

Принцеса  і  справді  виявилась  досить  щедрою.  Табір  був  розбитий  на  самій  околиці  лісу.  Морави,  напоєні  і  нагодовані,  вляглися  в  тіні  дерев,  гвардійці  розійшлися  по  шатрах,  а  Дастіан  з  Нілесою  вирушили  прогулятися  по  стежці,  яка  вела  в  ліс.

—  Принцеса  занадто  люб'язна,  —  повторив  Дастіан,  розуміючи,  як  безглуздо  виглядає,  але  не  знаючи,  що  можна  сказати,  щоб  не  виглядати  ще  безглуздіше.

—  Так,  принцеса  добра  та  чемна.  Це  для  вас  новина,  ваша  світлість?  —  хитро  кинутий  погляд  чорних  очей  сколихнув  у  ньому  цілу  бурю.

—  Я  не  так  добре  знаю  принцесу,  —  ухильно  відповів  Дастіан,  відводячи  з  дороги  нависаючу  гілку.

—  А  що  ви  зробили  за  три  роки,  щоб  пізнати  її  краще?  —  Нілеса  дивно  повела  плечем  і  не  дивилася  на  Дастіана.

—  Вона  стане  моєю  дружиною,  у  мене  достатньо  часу,  Нілесо.  Чому  тебе  це  турбує?

—  Ви  збираєтеся  одружитися  з  дівчиною,  про  яку  нічого  не  знаєте,  і  вам  навіть  не  цікаво,  яка  вона.  Чим  вона  живе,  про  що  думає…

—  Це  договірний  шлюб,  Нілесо,  —  Дастіана  потроху  починала  дратувати  ця  розмова,  здебільшого  тому,  що  дівчина  говорила  правду,  —  і  Аселін  прекрасно  знає,  що  це  таке.  Наше  з  нею  завдання  —  забезпечити  трон  спадкоємцем,  нічого  більше  воно  не  несе.