Розділ 3

Дастіан  міркував,  як  йому  краще  віддячити  Нілесі.  Все  ж,  дівчисько  дуже  допомогло,  хто  знає,  скільки  вони  з  Ейнаром  б  ще  кружляли  по  лісі. 

Не  придумавши  нічого  оригінального,  замовив  у  придворного  ювеліра  кілька  гребенців  та  шпильки,  попросив  все  спакувати  і  відправив  магічною  передачею  на  ім'я  лісника  Лага  з  позначкою  «Для  Нілеси». 

Всередину  вклав  записку  «Це  тобі  для  волосся  замість  гілок  та  хвої»  і  викинув  дівчину  з  голови.

Минув  рік.  Дастіан  забув  про  Лаель,  немов  і  не  було  ні  заручин,  ні  принцеси.  Придворні  писарі  від  його  імені  щомісяця  доповідали  про  здоров'я  її  високості  Аселін,  і  у  відповідь  приходили  такі  ж  сухі  і  ввічливі  відписки,  написані  рукою  лаельських  писарів. 

Дастіан  нечасто  навідувався  навіть  в  Сірідан,  вважаючи  за  краще  знаходитися  в  таборі  біля  Пікових  Скель  або  в  батьківському  палаці  в  Ердамані.

До  його  величезної  радості  розмову  про  спадкоємців  трону  ніхто  не  заводив.  Верховний  Владика  Андалурсії  отримав  насправді  царський  подарунок  —  відразу  трьох  доньок,  і  геть  не  збожеволів  від  щастя  виключно  завдяки  своїй  дружині  амірі  Тоні. 

Дядько  на  очах  помолодшав  і  почав  правити  з  ще  більшою  завзятістю.  Тож  питання  про  спадкування  трону  тепер  не  піднімалося  взагалі.  Чотири  коронованих  амірана  —  більш,  ніж  достатньо  навіть  для  Андалурсії.

І  тим  більше  Дастіан  здивувався,  коли  йому  передали  невеличкий  пакунок  з  Лаеля.  Він  ошелешено  покрутив  його  в  руках,  а  коли  розкрив  упаковку,  звідти  випав  плетений  вінок  з  дрібних  голчастих  квітів  і  записка: 

«Корона  для  амірана.  З  днем  народження,  ваша  світлість!  Лісова  принцеса  Нілеса». 

І  посміхнувся.  Він  справді  відсвяткував  день  народження,  пакунок  чекав  його  кілька  днів.

Дастіан  довго  ламав  голову,  що  подарувати  у  відповідь.  Після  такого  оригінального  подарунка  прикраси,  призначені  для  юних  дівчат,  чомусь  здавалися  йому  недоречними.  А  те,  що,  на  його  думку,  підходило  лісовій  принцесі  найбільше,  Дастіан  подарувати  не  міг. 

Хіба  можна  подарувати  терпкий  ялинковий  запах  лісу?  Чи  дим  від  багаття?  Чи  галявину,  всипану  лісовими  квітами?  А  згадуючи  скуйовджене  волосся  маленької  лісничихи,  нічого  більш  підходящого  йому  на  думку  не  спадало.

І  тоді  Дастіану  спала  на  думку  ще  одна  річ.  Він  взяв  декілька  аркушів  паперу  для  обміну  письменами,  винайденого  графом  Родеріком  ще  коли  він  був  Расселом  Северином,  спакував  і  вклав  записку  з  точними  вказівками,  як  ними  користуватися,  а  потім  почав  чекати.

Чекав  досить  довго.  Він  із  запізненням  подумав,  що  забув  запитати,  чи  знає  сама  Нілеса  грамоту  і  чи  вміє  вона  писати.  Справді,  живучи  в  лісі,  її  батько  навряд  чи  переймався  освітою  доньки.  Ранішні  записки  їй  цілком  міг  хтось  прочитати  і  допомогти  написати  відповідь. 

Аж  раптом  по  аркушу,  який  лежав  перед  ним,  пройшли  дрібні  брижі,  повітря  на  поверхні  немов  сколихнулося,  і  на  папері  почали  проступати  букви:

«Дякую  ваша  світлість  за  чудовий  подарунок  в  мій  день  народження!  Це  так  мило  з  вашого  боку  згадати  про  мене  напередодні  дня  народження  вашої  нареченої!  Ми  всі  зайняті  приготуваннями,  тому  я  запізнилася  з  відповіддю.  Нілеса». 

Внизу  була  домальована  кумедний,  усміхнений  писок.

Дастіан  теж  мимоволі  посміхнувся  і  зразу  же  скривився.  В  Аселін  завтра  день  народження?  Але  це  ж  не  означає,  що  він  повинен  летіти  в  Лаель?  Дізнавшись,  що  від  царственої  сім'ї  і  від  нього  особисто  був  відправлений  цілий  караван  подарунків,  з  полегшенням  зітхнув.

З  того  дня  вони  почали  листуватися  з  Нілесою.  Дастіана  це  розважало,  дівчинка  детально  розписувала  йому,  як  у  неї  пройшов  день,  а  потім  запитувала,  що  цікавого  сталося  сьогодні  у  Дастіана. 

Він  вже  сам  став  з  нетерпінням  чекати  вечора,  щоб  прочитати  списані  дрібним,  немов  бісер,  почерком  листи,  а  потім  із  задоволенням  описував  свій  день.

Час  від  часу  аміран  поривався  відвідати  дівчинку,  але  та  кожен  раз  писала,  що  зараз  більше  часу  проводить  на  службі  біля  принцеси  в  палаці.  А  в  палаці  Дастіану  вже  напевно  робити  було  нічого.  Він  запитав,  чи  може  вона  повернутися  хоч  на  день  в  лісову  сторожку  до  батька.

«Ви  запрошуєте  мене  на  побачення?  Але  ж  у  вас  є  наречена!» 

І  знову  ряд  кумедних  писків. 

На  свій  двадцять  третій  день  народження  Дастіан  з  подивом  і  серцевим  трепетом  дивився,  як  на  аркуші  проступають  його  власні  риси,  накреслені  вугіллям.  Нілеса  намалювала  йому  в  подарунок  його  портрет,  але  як  їй  вдалося  по  пам'яті  до  найдрібніших  подробиць  відтворити  кожну  рисочку?

Дастіан  від  душі  дякував  дівчинці,  а  сам  з  подивом  і  деяким  полегшенням  усвідомлював,  що  вже  давно  не  думає  про  Івейну.  Тупий  біль  у  грудях  зник,  немов  і  не  було.