Розділ 2-2

Івейна  знову  ховалася  в  своїй  кімнаті  від  матінки.  І  від  батька  також.  Було  поки  занадто  незвично  називати  його  величність  аміра  Еррегора  батьком.  Ще  незвичніше  вона  почувалася,  коли  до  неї  зверталися  «ваша  високосте». 

Щоразу  Івейна  досі  дивувалася,  побачивши  своє  відображення  в  дзеркалі  або  в  віконному  склі.  Хіба  що  братів,  на  подив,  Іві  прийняла  легко  і  просто,  немов  вони  завжди  були  в  її  житті  не  птахами,  а  людьми.

Тона  та  Еррегор  побралися  та  іскрилися  щастям.  Івейна  від  щирого  серця  була  за  них  рада,  але  Тона  чомусь  відчувала  провину  перед  донькою  за  те,  що  та  страждає.  Добра  жінка  вважала  себе  зобов'язаною  бути  поруч  і  розвіювати  її  смуток  та  тугу. 

Це  було  ще  гірше,  ніж  вічно  співчуваючий  погляд  Еррегора,  який  Іві  без  кінця  ловила  на  собі.  Якби  вона  могла,  то  давно  втекла  б  до  свого  кровного,  але  граф  Родерік  повернувся  в  Леарну  на  службу  до  короля  Сагідара.  Та  ще  й  одружитися  зібрався,  тепер  йому  вже  точно  буде  не  до  Івейни.

Іві  тихенько  зітхнула  і  погладила  маленьку  брошку  у  вигляді  срібного  дракончика,  приколоту  до  сукні  з  лівого  боку,  ближче  до  серця.  Цю  брошку  подарував  їй  Ейнар  перед  тим,  як  полетіти  з  Сірідана  після  її  останньої  рішучої  відмови  вийти  за  нього  заміж.

«Я  її  заговорив.  Якщо  будеш  весь  час  її  носити,  зможеш  мене  пробачити  і  знову  мене  покохаєш»,  —  сказав  Ейнар  з  вимученою  посмішкою,  і  при  цьому  в  його  очах  була  така  туга,  що  Івейна  потім  всю  ніч  проплакала  в  подушку.  А  на  ранок  зажадала  від  батька,  щоб  він  розірвав  шлюбний  договір,  підписаний  ним  та  батьком  Ейнара…

Темна  тінь  накрила  замок.  Іві  виглянула  з  вікна,  збираючись  махнути  Севастіану  —  раптом  він  сьогодні  в  гарному  настрої,  і  вони  політають  ввечері  над  Сіріданом?  Ось  вже  у  кого  виходило  ненадовго  розвіяти  її  тугу,  так  це  у  молодшого  з  братів.  Ні  Арчібальду,  ні  Леграсу  вона  б  не  змогла  довірити  свої  серцеві  переживання. 

Але  раптом  на  сонці  луска  блиснула  золотом,  і  у  Івейни  від  радості  підстрибнуло  серце.  Дастіан!

Вона  за  мить  пронеслася  з  одного  кінця  замку  в  інший  і  злетіла  на  величезний  майданчик  на  даху  замку.  І  зразу  ж  почервоніла  в  збентеженні,  побачивши  як  той,  посміхаючись,  йде  їй  назустріч,  загортаючи  короткий  плащ.  Його  світле  волосся  вигоріло  на  сонці  і  на  тлі  засмаглої  шкіри  здавалося  золотистим,  як  луска  його  другої  іпостасі.

—  Ти  могла  б  не  бентежити  мене  і  дочекатися,  поки  я  спущуся  в  свої  покої  і  одягнуся,  люба  сестро,  —  сказав  Дастіан,  та  Івейна  розуміла,  що  він  анітрохи  не  бентежиться. 

Мабуть,  не  за  горами  той  час,  коли  амір  Дастіан  зовсім  перестане  прикривати  своє  оголене  тіло,  як  вже  давно  робить  його  величний  дядько.  Втім,  аміран  Дастіан  не  втрачає  надії  вивернутися  і  спихнути  сумнівне  задоволення  називатися  Верховним  Владикою  на  Арчі  або  Лерра.

Вона  підійшла  та  обійняла  його,  ховаючи  обличчя  на  широких  грудях  кузена.  Той  погладив  довгі  пасма  —  яка  мука  було  розчісувати  та  вкладати  їх  кожного  дня!  —  і  знову  посміхнувся.

—  Як  все  пройшло?  —  запитала  Іві.  —  Ти  заручився?

—  Так,  все  пройшло  просто  чудово.  Головне,  швидко.  Я  заручився,  ми  з  Ейнаром  нашвидку  перекусили  у  них  на  святковому  бенкеті  і  полетіли  в  Ердаман.

—  Так  ти  не  в  Лаелі  гостював  весь  цей  час?  —  розширила  очі  Івейна.  Дастіан  розсміявся.

—  Ти  що,  Іві!  Я  був  у  батька  і  матінки,  що  мені  робити  в  Лаелі?  Моя  наречена  шмаркате  дівчисько!

—  А...  Ейнар?  Як  він?

Дастіан  відразу  став  серйозним.

—  Ось  про  нього  я  й  хотів  з  тобою  поговорити,  Ів,  якщо  ти  не  проти.  Тільки  дозволь  мені  все  ж  одягнутися,  а  то  мені  ніяково.  Це  раніше,  поки  я  не  знав,  що  ми  родичі,  так  було  навіть  цікаво.

Іві  почервоніла,  а  Дастіан  знову  розсміявся,  поцілував  їй  руку  і  побіг  вниз  по  сходах.

«Як  же  добре,  що  ти  лише  мій  брат!»

Вони  зустрілися  в  саду  і  нешвидким  кроком  попрямували  по  довгих,  звивистих  алеях.  Дастіан  перший  почав  розмову,  нетерпляче  здавлюючи  пальці.

—  Я  не  знаю,  що  між  вам  сталося,  Іві,  але  зараз  Ейнар  розкаюється  в  своїх  вчинках.  Ти  тільки  скажи  мені,  чому  ти  його  вигнала,  адже  він  був  щирий  з  тобою  там,  на  площі,  коли  пропонував  себе  в  жертву?

—  У  цьому  весь  Ейні,  —  сумно  зітхнула  Ів,  спираючись  на  руку  Дастіана,  —  він  як  примхливе  дитинча.  Його  іграшка  може  лежати  без  діла,  але  варто  її  забрати,  як  вона  зразу  же  стає  йому  необхідна.  Причому  негайно.

—  Чому  ти  так  вирішила?

—  Пам'ятаєш,  коли  ви  удвох  прилетіли  запросити  мене  на  обряд  сяйва  в  Леарну?  Я  підслухала  вашу  розмову.  Ейнар  не  збирався  одружуватися  зі  мною,  і  в  наречені  мене  записувати  не  збирався.  А  потім  ти  почав  надавати  мені  знаки  уваги,  і  Ейнар  зрозумів,  що  його  улюблену  іграшку  можуть  відібрати,  —  Івейна  ненадовго  замовкла,  а  коли  знову  заговорила,  її  голос  зовсім  трохи  тремтів.  —  І  коли  мене  мало  не  стратили,  він  теж  міг  залишитися  без  іграшки,  тому  й  злякався.  Коли  ж  я  стала  Елісою,  він  знову  залишився  незадоволений  і  на  цілий  місяць  полетів  до  Пікових  Скель.