Розділ 1-1

Вечеря  виявилась  напрочуд  смачною  і  поживною,  по  їх  халупі  навіть  і  не  скажеш.  Поки  Ейнар,  мало  не  гарчав  від  задоволення,  вгризаючись  в  запечену  з  пряними  травами  ногу  сайрана,  Нілеса  годувала  Дастіана  супом.  Той  з  таємною  посмішкою  помічав,  як  вона  червоніла,  і  кожен  раз  підносячи  ложку,  опускала  очі.

Лаг  метушився,  поривався  прислуговувати  високоповажним  гостям  і  навідріз  відмовлявся  сідати  за  один  стіл  з  принцом.  Ейнар  посадив  його  поряд  із  собою  мало  не  силою.

—  А  що  ваша  принцеса,  —  запитав  він,  розвалившись  на  стільці  і  відсьорбуючи  ароматний  відвар,  —  Вродлива  чи  не  дуже?

Лаг  ледь  не  вдавився.  Налився  багрянцем  і  заходився  кашляти.  Донька  схопилась  і  від  душі  прийнялась  лупцювати  його  по  спині.

—  Та  як  вам  сказати,  ваша  високосте…

—  А  це  важливо?  —  скинулася  Нілеса,  одночасно  косячись  у  бік  Дастіана.  Той  байдуже  хитнув  головою.

—  Мені  ні.  Тим  більше,  вона  ж  зовсім  дитина.  Та  ще  й  розпещена,  кажуть,  до  неможливості.  Скільки  їй,  дванадцять  чи  тринадцять?

—  Нашій  принцесі  виповнилось  п'ятнадцять  років,  —  обережно  сказав  лісник  і  зразу  же  додав:  —  Ви  не  слухайте,  що  кажуть,  ваша  високосте,  наша  принцеса  добра  і  сердечна  дівчинка.  А  якщо  і  викине  коли  якісь  коники,  так  це  не  зі  зла,  а  тому  що  молоденька  ще.  Ось  як  одружитесь,  тоді  її  під  себе  і  виховуйте,  як  вам  треба…

—  Добра  це  прекрасно,  Лаге,  врешті  решт,  Андалурсії  пощастить  з  амірою,  якщо  трон  все  ж  повісять  на  мене.  А  виховувати,  це  не  до  мене,  —  Дастіан  обережно  ліг  на  спину.

Нілеса  спішно  поправила  йому  подушку,  і  він  знову  вдячно  посміхнувся  дівчинці.  А  та  знову  чомусь  зашарілася.

—  Ти  так  байдуже  про  неї  говориш…  Навіщо  тоді  одружуєшся?

—  Тому  що  мені  все  одно,  з  ким  одружитися,  —  Дастіан  з  насолодою  витягнувся  і  прикрив  очі.  —  Хочеш,  на  тобі  одружуся?

Лаг  знову  закашлявся,  та  так,  що  вибіг  з  дому.  Нілеса  метнула  слідом  швидкий  погляд  і  знову  подивилася  на  Дастіана.

—  Не  хочу!

—  Чому  це,  можна  дізнатися?  —  у  свою  чергу  поцікавився  Ейнар.  —  Наш  аміран  завидний  наречений.

—  Тому  що  я  вийду  заміж  тільки  за  коханням,  —  рішуче  підняла  голову  дівчина  і  відвела  з  чола  пасмо  волосся,  що  нависло  на  худе  личко.  Хоча  правильніше  було  б  говорити,  жмут.

—  Я  раніше  теж  так  вважав,  —  серйозно  відповів  їй  Дастіан,  —  але  в  житті  все  трапляється  не  так  як  нам  хочеться,  дитинко.

—  Бо  ти  принц?

—  Ні.  Тому  що  я  закохався  в  дівчину,  яка  ніколи  не  стане  моєю.  Вона  кохає  іншого,  і...  є  ще  обставини.  Тому  мені  абсолютно  байдуже,  з  ким  проводити  шлюбний  обряд.  А  тобі  дякую  за  вечерю,  Нілесо,  —  Дастіан  знову  прикрив  очі,  даючи  зрозуміти,  що  розмова  закінчена.

—  Не  кохає  вона  ніякого  іншого,  —  ледь  чутно  пробурмотів  Ейнар,  завалюючись  у  свій  кут.

—  Бачу,  тобі  краще.  Я  буду  в  сусідній  кімнаті.  Як  щось  буде  треба,  поклич,  —  Нілеса  погасила  світильник  і  вийшла,  щільно  зачинивши  двері.

***

У  вогнищі  потріскували  дрова,  в  хатині  пахло  запашним  сіном.  Ейнара  зовсім  розморило  після  поживної  вечері,  він  навіть  почав  хропіти.  А  Дастіан,  навпаки,  відчував  надзвичайний  приплив  сил,  хоч  і  поїв  зовсім  небагато.  Спробував  повернутися  на  бік  і  зрозумів,  що  може  рухати  і  рукою,  і  ногою.

Дивина,  начебто  і  вогню  додалося,  хоч  зараз  перекидайся.  От  і  добре,  з  ранку  можна  буде  швиденько  зганяти  до  Гастона,  побратися  з  його  донькою,  витримати  святковий  обід  і,  якщо  пощастить,  до  вечора  вони  вже  будуть  у  батька  в  Ердамані. 

Ось  там  вони  і  погостюють  з  Ейнаром.  Якраз  зараз  в  Ердамані  не  спекотно,  а  море  тепле  та  тихе.

Дастіан  блаженно  потягнувся  і  знову  зазначив,  що  всі  кінцівки  працюють  відмінно,  ніяких  слідів  падіння.  Молодець,  дівчисько,  не  обдурила.  Треба  їй  буде  що-небудь  надіслати  в  подарунок.  Він  подумки  почав  прикидати,  що  могло  б  сподобатися  цій  кумедній  дівчині.

У  кутку  почав  крутитися  Ейнар.  Він  похукав,  посопів,  а  потім  покликав:

—  Дастіане,  спиш?  Не  знаєш,  де  тут  вбиральня,  я  якось  забув  запитати?

—  Думаю,  скрізь,  тут  навколо  ліс,  —  хмикнув  Дастіан  і  потроху  спробував  піднятися.  —  Ходімо  разом  пошукаємо.  Хороший  відвар  у  Нілеси,  не  гірше,  ніж  у  тітоньки  Тони.

—  Давай  допоможу  тобі  встати,  —  почав  було  Ейнар,  але  побачивши,  що  друг  чудово  сам  впорався,  здивовано  підняв  брови.  —  А  дівчисько  було  праве,  тобі  треба  було  просто  відлежатися.  Добре,  що  ми  її  послухали.

—  Добре,  що  ми  її  взагалі  зустріли,  —  поправив  його  Дастіан.