Розділ 1

Він  так  і  не  зрозумів,  звідкіля  взявся  цей  табун.  У  Лаелі  не  водилися  дикі  морави,  хіба  що  примчали  з  сусіднього  Ердаману?  Можна  було,  звичайно,  пальнути  по  них  полум'ям,  та  Ейнару  стало  їх  шкода. 

Дурні  тварини  і  без  того  налякались  та  кинулися  врозтіч,  врізавшись  в  дракона.  Не  ганятися  ж  за  ними  по  небу,  пихкаючи  вогнем!

—  Ти  як?  —  Ейнар  тривожно  вдивився  в  бліде  обличчя  Дастіана. 

Морави  вивернули  йому  крило,  але  найгіршим  було  те,  що  він  впав  і  пошкодив  ногу,  причому  сталося  це  прямісінько  над  єдиною  смугою  лісу  в  Лаелі.  Якби  аміран  залишився  в  подобі  дракона,  рани  швидко  затягнулися  б,  але  він,  коли  падав,  встиг  перекинутися  на  людину. 

Тепер  Ейнару  доведеться  тягнути  Болігарда  на  собі.

Посадити  на  спину  і  перекинутися  знову  драконом  теж  не  варіант.  Якщо  Дастіан  не  зможе  втриматися  і  гепнеться  ще  раз,  це  завдасть  йому  ще  більшої  шкоди. 

Найдоцільніше  було  б  залишити  його  тут  і  полетіти  в  палац  Гастона  за  допомогою,  але  Ейнар  не  ризикнув  покинути  приятеля  в  лісі  одного.  Тож  вимушено  зітхнув,  покректав,  звалюючи  на  плече  Дастіана,  і  рушив  вперед.

Вони  летіли  в  Лаель  в  палац  ленного  короля  Гастона  на  заручини  з  лаельською  принцесою  Аселін.  Ейнар  не  вірив,  що  його  друг  дав  згоду  на  цей  шлюб,  поки  той  сам  не  попросив  супроводжувати  його  до  палацу  Гастона  і  засвідчити  заручення.  Принцесі  Аселін  було  ще  надто  мало  років,  тому  про  саме  весілля  можна  було  поки  не  згадувати.

—  Тримайся,  Дастіане,  виберемося  з  лісу,  там  спробуємо  полетіти.

—  Ейнаре,  дивись,  що  там  за  дим?  —  підняв  голову  Дастіан. 

Ейнар  від  радості  навіть  присів.  Хвала  Небесному  Богу,  людське  житло!  Можна  буде  попросити  наглянути  за  Дастіаном,  а  самому  швиденько  понестися  до  палацу  за  девіном.

—  Схоже  на  лісничий  будиночок,  —  хмикнув  Ейнар  і  пішов  на  дим. 

Його  сподівання  підтвердились.  Невдовзі  Ейнар  побачив  невелику  скособочену  хатинку,  що  ховалась  за  деревами.  Ейнар  посадив  амірана  на  поріг  і  посмикав  двері.  Замкнено.

—  Гей,  хлопи,  ви  до  кого?  —  пролунав  дзвінкий  голос,  і  перед  ними  звідкілясь  зверху  зістрибнуло  дівчисько.  Замурзане,  із  скуйовдженим,  заплутаним  волоссям.  Одяг  дівчиськові  був  наявно  завеликий  і  теліпався  на  ній  немов  знятий  з  чужого  плеча.  —  Кого  шукаєте  ? 

—  Мій  друг  впав  і  сильно  забився,  боюся,  щоб  не  було  перелому,  —  відповів  Ейнар.

—  Він  що,  ходити  не  вміє,  твій  друг?  —  глузливо  запитала  дівчина.  —  Чи  він  з  неба  впав?

—  З  неба,  —  відповів  Дастіан,  спробував  розігнутися  та  скривився.  —  А  ти  звідкіля  така  язиката?

—  Я  тут  живу  —  відповіла  та  і  невизначено  махнула  рукою.  —  А  ви  хто  такі?

—  Ми  з  Сірідана,  летимо  до  палацу  короля  Гастона,  —  сказав  Ейнар  і  одразу  ж  поправився.  —  Не  долетіли.

—  Так  це  вас  там  всі  чекають  вже  цілий  тиждень?  Такий  гармидер  влаштували,  що  нікому  життя  немає?  —  витріщилося  на  них  дівчисько.

—  Може  й  нас.  Тебе  як  звуть?  —  запитав  Дастіан.

—  Нілеса,  —  буркнула  та,  закусивши  губу,  —  а  тобі  навіщо?

—  Слухай,  краще  допоможи,  бо  в  мене  вже  від  твоєї  балаканини  голова  як  баняк,  —  втрутився  Ейнар,  але  Дастіан  його  зупинив.

—  Де  твій  батько?  Ти  ж  донька  лісника,  правильно?

—  Правильно,  —  кивнула  Нілеса,  —  а  навіщо  тобі  батько?

—  У  вас  тут  всі  такі  недолугі?  —  знову  не  втерпів  Ейнар,  і  знову  його  зупинив  Дастіан.

—  Люба  дівчинко,  будь  ласка,  поклич  батька  або  кого-небудь  з  дорослих.  Мені  потрібен  девін,  а  ще  краще,  якщо  з  палацу  надішлють  карету  з  моравом.  Боюся,  моєму  другові  буде  важко  донести  мене  до  замку.

—  А  ваші  морави  де?  Втекли?  —  знову  вдалася  та  до  глузливого  тону.

—  Ми  не  на  моравах  летіли,  маленька.  Ми  дракони  —  відповів  Дастіан  і  притулився  до  стіни.  Мабуть,  він  дуже  зблід,  тому  що  обличчя  дівчинки  раптом  витягнулося,  і  вона  кинулася  відмикати  двері.

Ейнар  втягнув  Дастіана  і  поклав  на  лежанку,  що  стояла  в  кутку.  Нілеса,  схоже,  зрозуміла,  що  вони  не  жартують,  і  Дастіан  справді  сильно  постраждав.  Відразу  ж  посмирнішала,  перестала  кепкувати,  розпалила  вогонь  і  поставила  грітися  воду.  Сама  підійшла  і  несміливо  присіла  на  край  лежанки.

—  Я  не  тому  питала,  навіщо  вам  лісник,  бо  не  розумію  нічого  —  заговорила  вона,  втупившись  в  підлогу.  —  Навпаки.  З  нього  діла  не  буде,  а  я  дещо  можу.  Дай,  подивлюся.

Вона  легенько  взяла  Дастіана  за  руку  і  почала  обережно  промацувати  від  пальців  до  ключиці,  а  потім  те  ж  саме  проробила  з  ногою.  Її  дотики  були  напрочуд  легкими  і  дбайливими,  Дастіану  навіть  здалося,  що  біль  трохи  зменшився.