Глава 6. Дитячий майданчик

Це був дитячий майданчик захований в старому міському дворі на околиці міста. Ні різнокольорового веселкового паркану, ні гірки у формі паровозику, ні гойдалок, простий занедбаний майданчик серед старих зашарпаних будівель.

Майданчик був оточений по колу двоповерховими жовтими житловими будівлями з величезними вікнами. Попід вікна росли фруктові дерева, зокрема абрикоси та вишні. Вони своїми гілками наче наступали на майданчик та брали його у полон. Територія була огороджена сіткою, в середині якої знаходились лише одна драбина-перелаз з облізлою фарбою та дерев’яна велика карусель. І все це було обсипано піском, якого було вдосталь. Але головною прикрасою цього місця були дві голубники, які знаходились за сіткою у фруктовому садку.

Там мешкали справжнісінькі голуби, які жили на другому поверсі голубника в окремому будиночку з жердинами. До нього підводилась величезна драбина, якою можна було збиратися попід самісінькі дверцята до голубів. Якщо можна так сказати, то голубники були окремими двома двоповерховими будівлями, які приваблювали більше, ніж сам дитячий майданчик. Діти здебільшого юрбились як раз біля голубів, які кумедно штовхались за їжу. Цими голубниками опікувався старенький дядечка, який постійно лаявся і не дозволяв полохати птахів.

Ця огороджена територія для дітей, яку мати чомусь назвала майданчиком здалась Ані навіть дуже затишною, тому що нагадувала чимось рідний двір коло школи, де вона навчалась. Першим чином Аня випробувала на міць карусель. Дівчинка бігала по ній щосили, тримаючись за величезне кермо, яке було посеред конструкції, а та хутко вертілась. Згодом Анюта втомилась і просто лягла на каруселі, яка продовжувала робити оберти за інерцією. Аня лежала і розглядала хмарки.

Щойно Аня з мамою прийшли на майданчик, Аня одразу обрала карусель і навіть не звертала уваги на діток, що порпалися в піску. Мама ж сіла поодаль і розмовляла по телефону. Відпочивши, дівчинка взялась випробовувати на стійкість драбину-перелаз і навіть не помітила, що діти весь час за нею уважно спостерігають та про щось перемовляються. Лише задовольнивши свою спрагу до активних рухів і вивільнивши вдосталь енергії, що встигла накопичитись в дитячому тілі, Аня сіла верхи на драбині і почала вдивлятись в дітей.

Чорнявий хлопчик кивнув в бік Ані, намагаючись щось тихо промовити іншим дітям. Аня зрозуміла, що дітки говорять про неї і уважно прислухалась про що.

- А моя мама каже, що це вони самі покликали війну проти нас, покликавши орків.

- А мій тато вважає, що на Донбасі взагалі живуть зовсім інші люди, які відрізняються від нас, - додав кучерявий хлопчик.

Діти з пересторогою поглянули на Аню і вона це дуже добре помітила.

- А які вони? – перелякано спитала дівчинка з косами на голові.

- Тато каже, що в них щось не так з головою, що вони - зомбі, - продовжував кучерявих хлопчик.

- А що ж в них тоді замість голови? – знову перепитала дівчинка з косами і поглянула на Аню.

- Ні. В них така сама голова, як в нас. Тільки в голові відсутні мізки, бо їх з'їли зомбі - додав кучерявий хлопчик.

Після цих слів дітки на майданчику переглянулась між собою і з острахом знову подивились в бік Ані.

- А що, якщо вона до нас війну привезла? Як ти тоді з моря з собою сонце привіз? – втрутився в розмову дітей і перервав тишу чорнявий хлопчик.

На цих словах Аня подивилась в бік матері, шукаючи в неї підтримки та відповіді одночасно. Ці слова налякали Аню і вона ледь не заплакала. Мама, яка була не далеко, як раз скінчила розмову по телефону і почула про що говорили діти. Вона миттєво кинулась до своєї дівчинки і обійняла її зі словами:

- Це все не правда! Не слухай їх! Це не правда! Ти нормальна дівчинка! Ти дуже чемна і хороша дівчинка! В тебе все нормально з головою і зі всім іншим! Ти дуже гарна і розумна. А вони дурні! Як і їх батьки! Що таке несуть! Йдемо до дому!

Мама зняла свою донечку з драбини-перелазу і понесла її на руках до найманої квартири, де вони тимчасово мешкали після вимушеного приїзду.