Глава 2. Зоопарк

Стояла тепла сонячна лагідна погода. В зоопарку, як ніколи, було багато родин з дітьми, і всі юрбились майже біля кожної огорожі з тваринами. Намагались годувати, незважаючи на попередження цього категорично не робити, фотографувались та просто стежили за кумедною поведінкою тварин. Аня намагалась встигнути всюди та подивитися на кожну тваринку. Мама Віра вже встигла втомитись від невгамовної та голодної до розваг дитини, яка виросла в місті, де не було не те що зоопарку, а взагалі бракувало розваг.

- Давай ще трохи почекаємо, поки павич розкриє свій гарний хвіст. Це дуже гарно. Тобі сподобається, - вмовляла Аня, стоячи біля клітки.

- Йдемо вже далі. Я хочу морозива, - намагалась прискорити оглядини мати, незважаючи на те, що дівчинка тягнула мати за руку до кожної тварини.

Нарешті мама побачила продавця солодкої вати і вирішила звабити Аню смакотою, щоб трошки перепочити. Продавець вати так майстерно намотував вату на палицю в повітрі, що Аня навіть затамувала подих від дійства, а потім побігла розгледіти це диво ближче. Поки дівчинка розглядала чарівну виставу, до неї підійшов бідно одягнений хлопчик і також став зачаровано розглядати, як вата намотується на палицю і утворюється солодка вата. Згодом з Анею поєднались тато і мама, які повільним кроком йшли позаду. Побачивши дорослих, хлопчик-безхатько звернувся до батьків Ані:

- Купіть мені, будь ласка, солодкої вати.

- Це мій тато, він тільки мені все купує! Він тобі нічого не буде купувати! Нехай тобі твій тато купує! Папа, йдемо, - ревниво відповіла Аня і різко потягнула батьків подалі від цього місця, - Я хочу на колесо огляду, - додала дівчинка та сильно смикнула тата за рукав, потягнувши в бік колеса.

Тато навіть не встиг ніяк відреагувати, як Аня вже скерувала їх шлях і швидким кроком рушила вперед. Відійшовши трохи від місця, де торгували ватою, родина сповільнила рух, і мама запропонувала все ж таки купити всім морозива, перш ніж йти на колесо. Ця ідея всім сподобалася, і Аня від радості повисла на руках у батьків, які йшли по обидва боки від неї.

Краєвиди, які відкривалися зору з висоти оглядового колеса, зачаровували. Незважаючи на те, що було трошки лячно на такій висоті, Аня трималась дуже мужньо і навіть трохи заспокоювала мати, яка вп’ялась руками в поручні і сиділа незворушно, бо завжди боялась висоти.

- А ось там ми тепер живемо, - сказав тато, вказуючи рукою в далечінь, де нічого не можна було розгледіти, бо заважали будинки та високі дерева.

Натомість Аня добре розгледіла з вишини колеса картинг і одразу захотіла покататися на електричних машинках.

- З ким ти хочеш бути разом в машинці? – спитав тато.

- Я хочу сама рулити, тому буду з мамою, - відповіла на це Аня.

Катання на картингу стало кульмінацією суботньої прогулянки. Аня, як вміла, намагалась сама керувати, не звертаючи уваги на те, що мама тиснула педалями гальма та газу за неї. Тато робив велике коло, допоки Аня з мамою їздили повільно маленьким колом і, наздоганяючи їх, бився машинкою ззаду. Спочатку це було дуже весело, але згодом, через те, що Аня аж ніяк не могла приборкати машинку і не давала матері їй допомогти, дівчинка почала все більше сердитися на батька.

- Ой .. Тато, обережніше !. Ай, та не бий же нас… Ай! Боляче!, - щоразу вторила Аня, після чергового зіткнення.

Зрештою Аня почала голосно театрально плакати і показово триматися рукою за спину. Папа неохоче зупинив свій електрокар і підійшов до машини з мамою і Анею. Взяв Аню на руки і вийняв з машинки. Вона почала сильно смикатися, зображуючи біль, що тільки розчулило тата, який поніс її прямісінько до магазинчику, де продавали морозиво. Як тільки тато простягнув Ані морозиво, вона миттю заспокоїлася, наче нічого не було.

Ще не встигло скінчитися морозиво, як Аня знайшла собі нову мету. Цього разу це був дартс. Аня вмовила батьків влаштувати родинне змагання і прийняти участь в киданні дротиків всім разом. Але тим більшим розчаруванням для Ані стало те, що тато з мамою періодично влучали в повітряні кульки і почали змагатися між собою, весело посміхаючись та цілуючи одне одного після кожного влучання когось з них. Як Аня не намагалась привернути до себе увагу, їй це ніяк не вдавалось. Спочатку вона просто нервувала і сердилась після кожного промаху. Потім почала демонстративно ображатися. Потім зовсім відійшла в сторону і ображено сіла на паркан, схрестивши руки на грудях. Першою не витримала мама і підійшла до Ані, поки тато продовжував, як дитина, радіти і з азартом кидати дротик за дротиком.

- Аня, дівчинка моя, у тебе добре виходило. Просто потрібно по-іншому цілитися. Йдемо, я тобі покажу, і ти виграєш приз.

Аня пішла з мамою і почала знову кидати дротики. Після декількох невдалих спроб тато звернувся до Ані:

- Ну, гаразд, йдемо далі. Ми ще й половину не пройшли. Підемо сходимо в дендрарій.

- Ні! Я хочу виграти іграшку! – відповіла Аня і продовжила свою звитягу, незважаючи на переконання батьків.

Боротьба за іграшку тривала ще досить довго. Благання батьків нічого не дали, і вони просто очікували, коли це надоїсть самій Ані. Натомість вона і не думала здаватися. Нарешті дівчинка влучила, чим викликала неабиякий сплеск емоцій батьків.

- Ура! Наш чемпіон! – голосно раділа мати.

- А ось тепер підемо в дендрарій, - відповіла Аня і трошки засмутила маму, яка вже сподівалась, що на цьому все скінчиться, і вони нарешті підуть додому. Але Аня потягнула всіх в дендрарій.