Розділ 10. Відлік до приїзду

Емі

До приїзду Макса залишалося дев’ять днів.

Потім вісім. Потім сім.

Я не збиралася рахувати. Але рахувала. А ще мама щодня знаходила нову причину нагадати, що двадцять другого грудня Макс приїде додому.

— Треба спитати Макса, чи він їсть гарбуз.

— Не знаю.

— Ти ж із ним спілкуєшся.

— Мамо, я не веду реєстр його харчових звичок.

Я знала, що він ненавидить оливки, не їсть варені яйця, п’є еспресо без цукру і одного разу о третій ночі з’їв цілу пачку пластівців, бо забув купити нормальну їжу.

Але про гарбуз не знала.

І це трохи заспокоювало.

У наших стосунках усе ще залишалися білі плями.

— Я сама запитаю, — сказала мама.

— От і чудово.

Вона уважно подивилася на мене.

— Що?

— Нічого.

Останнім часом її «нічого» стало надзвичайно підозрілим.

— Мамо.

— Що, люба?

— Ти щось хочеш мені сказати?

— Ні.

— Тоді перестань так на мене дивитися.

— Як?

— Наче я серіал і ти вже здогадалася, хто вбивця.

Мама засміялася.

— Ти останні два тижні ходиш із телефоном навіть чистити зуби.

Я завмерла.

— Усі ходять із телефоном чистити зуби.

— Я — ні.

— Ти інше покоління.

— Дякую.

— Будь ласка.

Я взяла чашку й вийшла з кухні раніше, ніж розмова пішла в небезпечному напрямку.

На сходах телефон завібрував.

Макс.

Макс: Я їм гарбуз.

Я зупинилася.

Я: ЩО?

Макс: Марина запитала.

Я повільно озирнулася на кухню.

Я: Вона щойно стояла поруч зі мною.

Макс: І?

Я: Це змова.

Макс: Яка?

Я: Не знаю. Але вона щось підозрює.

Пауза.

Макс: Що саме?

Я закусила губу.

Я: Не знаю.

Макс: Дуже інформативно.

Я: Вона дивно дивиться.

Макс: Може, ти дивно поводишся.

Я: Я поводжуся ідеально.

Макс: Ти вчора випадково надіслала мені фото шампуню.

Я заплющила очі.

Я: ЦЕ БУЛО ВИПАДКОВО.

Макс: О 00:47.

Я: Я збиралася надіслати Ніці.

Макс: І чому я був останнім відкритим чатом?

Я не відповіла.

Через кілька секунд:

Макс: Емі?

Я: Іди їж свій гарбуз.

Він надіслав смайлик.

Я усміхнулася.

Потім знову перевірила календар. До його приїзду досі залишалося аж сім днів.

За п’ять днів до його приїзду в мене закінчився семестр.

Ми з Нікою вилетіли з університету так, ніби нас щойно випустили з колонії строгого режиму.

— Я вільна! — заявила вона посеред сходів.

— Лише на три тижні.

— Не псуй момент.

— Вибач.

— Сьогодні святкуємо.

— Давай.

— Підемо в клуб?

— Ні.

— Тоді в бар?

— Можна.

— Денис теж буде.

Я сповільнила крок.

— Як так?

— Ну, ми спілкуємось. І він теж закінчив сесію, то пропонував зустрітись, якщо ми підемо тусити.

Після вечірки ми з Денисом кілька разів переписувалися. Нічого драматичного. Він навіть надіслав мені мем про «дівчат, які кажуть, що в них немає хлопця, а тим часом той хлопець вже обирає каблучку».

Я відповіла, що до каблучки мені як до президенства.

Денис написав:

Тобто справа лише в часі?

Після чого я вирішила, що він все це досі не відпустив і буде мене тролити й надалі.

— Нехай буде, — втім сказала я.

— Точно?

— Ніко, нам потрібні симпатичні хлопці в оточенні. Треба ж щось постити в інстаграм.

— Добре.

Вона пройшла кілька кроків.

— Макс же дивиться твій інстаграм?

— Ти про що?

— Про те, що він же побачить, що ти знову з Денисом.

— Я не збираюся звітувати Максові, куди й з ким ходжу.

— Дуже правильно.

— Дякую.

— Особливо враховуючи, що він ревнує.

— Саме так.

— Тим більше ви ж домовилися не закохуватись.

Я зупинилася.

Ніка невинно дивилася на мене.

— Ти огидна.

— Зате мені дуже весело.

У барі було людно й шумно.

Нас зібралося чоловік десять із курсу плюс кілька друзів. Денис з кількома своїми друзями прийшов пізніше, побачив мене й одразу підійшов.

— Привіт.

— Привіт.

Ми обійнялися. Без напруги. Майже.

— Як ти?

— Пережила семестр.

— Вітаю.

— А ти?

— Теж пережив.

Його погляд дав зрозуміти, що казав він не про семестр.

Я штовхнула його в плече.

— Та годі тобі.

— Зате ти навіть можеш торкатися мене сама, а не відскакувати.

— Я й раніше могла.

— Дякую за терплячість.

— Денисе!

Він засміявся.

— Вибач. Моє его ще трохи на взводі.

Я оцінила його чесність. Ми справді добре провели вечір. Бо вперше поруч із Денисом я не намагалася перевірити, чи можу щось до нього відчути.

Виявилося, що без цього він подобається мені значно більше. Дивна річ.

До речі, я вирішила нічого не знімати і не постити в інстаграм.

Близько одинадцятої я пішла до бару по воду.

Телефон завібрував.

Макс: Довчилася?

Я: Так 🎉

Макс: Вітаю.

Я: Дякую.

Макс: Святкуєте?

Я подивилася на компанію. Денис саме щось розповідав Ніці, активно жестикулюючи.

Я: Ага.

Макс: Де?

Я: У барі біля універу.