Розділ 6. Майже побачення

Емі

Так.

Я дивилася на це слово хвилини дві. Потім заблокувала телефон. Потім розблокувала.

Ні.

Нічого не змінилося.

Макс усе ще вважав, що ми правильно придумали наше правило.

Прекрасно. Я теж так вважала. Абсолютно.

Саме тому лежала в ліжку о другій ночі й аналізувала три літери так, ніби від них залежав курс євро.

Я: Добре.

Відправила. Одразу стало ще гірше. «Добре» виглядало ображено, а я не була ображена.

Мені взагалі не було на що ображатися. Я сама запитала. Він відповів. І відповів правильно.

Наші батьки одружені. Ми познайомилися тиждень тому. Він живе в Мілані. Я — в Києві. У нього є Джулія. Точніше, немає Джулії, але скоро може бути. У мене є Денис. Точніше…

Я відкрила чат із Денисом.

Денис: То що щодо завтра?

Він написав двадцять хвилин тому. Я мала б відповісти раніше. Замість цього обговорювала з Максом, чи правильно ми домовилися не закохуватися одне в одного.

Цілком нормальна ситуація.

Я: Давай :)

Денис відповів майже одразу.

Денис: О 17? Я тебе заберу

Я задумалася.

Потім:

Я: Добре.

Ось. Тепер це «добре» виглядало абсолютно нормально. Може, проблема була не у слові.

Телефон знову завібрував.

Макс.

Я відкрила.

Макс: Образилась?

От гад.

Я: На що?

Макс: Не знаю.

Я: Тоді чому я мала образитися?

Макс: Твоє «добре» було агресивним.

Я сіла в ліжку.

Я: Ти зараз серйозно аналізуєш тональність мого «добре»?

Макс: Ні.

Я: Аналізуєш.

Макс: Іди спати.

Я: Боягуз.

Макс: Чому цього разу?

Я: Це універсальна відповідь.

Він поставив смайлик.

Я вже збиралася відкласти телефон.

Макс: Емі.

Я: Що?

Макс: Я не хотів тебе образити.

І от тепер усе стало ще гірше. Бо це означало, що йому не байдуже. А мені хотілося, щоб йому було не байдуже. А хотіти цього мені зовсім не слід було.

Я: Не образив.

Пауза.

Макс: Точно?

Я: Точно. У мене завтра побачення. Мені ніколи на тебе ображатися 😌

Я натиснула «відправити» раніше, ніж здоровий глузд встиг мене зупинити.

Прочитано.

Три крапки.

Зникли.

Знову з’явилися.

Зникли.

Я усміхнулася.

Дріб'язково.

Але приємно.

Нарешті:

Макс: З Денисом?

Я: Ага.

Макс: Ясно.

О.

Тепер уже його «ясно» мало характер.

Я: На добраніч, Максе.

Макс: На добраніч.

І за хвилину:

Макс: Не роби дурниць.

Я мало не розсміялася.

Я: Тобто?

Макс: Ти зрозуміла.

Я: Ні.

Макс: Емі.

Я: Максе.

Він нічого не відповів.

Я відклала телефон.

Лягла. Натягнула ковдру. І вперше за весь вечір почувалася значно краще.

Так. Це було жахливо. Але, здається, ревнував з нас не тільки хтось один.

Наступного дня я двадцять хвилин стояла перед шафою.

Це було принизливо. Зазвичай я знала, що хочу вдягнути, ще до того, як відкривала дверцята.

Сьогодні все було не так.

Чорна сукня? Занадто. Спідниця з корсетом? Ще більше «занадто».

Джинси? Наче я навмисно показую, що не старалася.

— Господи, — сказала я шафі. — Це просто Денис.

Шафа мовчала. Зате зателефонувала Ніка. Я увімкнула відео.

— Ну?

Її обличчя з’явилося на екрані.

— Покажи варіанти.

— Звідки ти знаєш?

— Ти написала «терміново подзвони». У тебе або хтось помер, або нема чого вдягнути.

— Дуже приємно, що ти так високо оцінюєш мої життєві проблеми.

— Давай.

Я показала ліжко. На ньому лежало приблизно пів шафи. Ніка мовчала.

— Що?

— Це побачення з Денисом чи весілля з Дракулою?

— Дуже смішно.

— Оця.

Вона кудись вказувала пальцем.

— Яка?

— Чорна коротка.

— Ні.

— Чому?

— Не хочу.

— Тоді навіщо поклала?

— Розглядала.

— Емі.

— Що?

— Ти хочеш сподобатися Денису?

Я відкрила рот.

— Ну… так.

— Брешеш.

— Чому?

— Бо якби хотіла, вже вдягнула б чорну коротку.

— Я не завжди…

— Ти хочеш, щоб Макс побачив, як ти виглядаєш на побаченні з Денисом.

Я завмерла.

— Що за маячня?

— Дуже конкретна.

— Макс у Мілані.

— Instagram у Мілані працює.

— Я не збираюся нічого викладати.

Ніка подивилася на мене.

Я подивилася на Ніку.

— Може, одну сторіс.

— Ага.

— Просто якщо буде гарне місце.

— Звісно.

— І взагалі, навіщо я тобі подзвонила?

— Бо правда болить.

— Бувай.

— Корсетний топ і джинси!

— Бувай!

— І розпусти волосся!

Я вимкнула дзвінок.

Подивилася на себе в дзеркало.

Через пів години на мені були джинси, чорний корсетний топ і важкі черевики.

Волосся — розпущене.

Я ненавиділа Ніку.

Денис приїхав вчасно. Це одразу дало йому бал.

Чому я взагалі почала оцінювати чоловіків балами? Погана звичка.

Ще гірше було те, що система з’явилася після Макса.

Я вийшла за ворота. Денис стояв біля машини.