40 глава

Людомир

          Прилетівши до будинку, заходжу. І що я бачу? Дану і мою Машу. Час іде, нічого не змінюється. 
          -Машо! -сказав. Нехай знає, що я тут. Зараз допоможу. Що вона не сама. Але не встиг нічого і придумати. 
         -Пробач і прощавай. -сказала дівчина і вони зникли. Обидві. 
         Як же ж злився. Прогавив. І заради чого? Своєї пихи?! Помітив жінку, матір Аркеля. Їй було погано, трусило дуже. Підійшов, оглянув повіки. Були чорні. Потім почала вже йти чорна піна зі згустками крові. Її потрібно до мага-цілителя. Є тут один. Взяв на руки і полетів. 
         Дорогою роздумував, яка є вірогідність, що кохана вижила? Ніякої. Є надія. Надія на те, що вона потрапила додому. Жива, здорова та щаслива. В нашому краї їй не щастило. І як би не кохав, знаю, що там буде краще. Але якщо ж все таки не вижила?. Або потрапила кудись не туди? Ні. Потрібно вірити! Відавши Овкиню магу, повернувся до замку. Розповів про все Аркелю. Він збирався їхати до матері але не можна було, так мені повідомив цілитель. А у нас була інша справа. Це помста. Я просто мусив. Якби не Навір, Маша була б поруч. Гори просто перевернув би, а зробив би її щасливою. При згадці, просто все в середині перевертається. Вовком вити хочеться. Дракон всередині теж вогнем плюється. Але потрібно робити все розумно, хоча б памʼять про неї.

           Дочекавшись ранку, підготував всі папери, що в разі смерті передаю всі свої обовʼязки Аркелю. Хлопець розумний та добрий. Стане гарним правителем, якщо що. Зібравшись, полетів до кордону. Туди де готував військо Орхан.

          -Доброго ранку. Щось сталося? Якийсь Ви не такий.

         -Сталося. Навір підіслав Дану вбити Машу.

        -Іііі?

         -Вони зникли. І я не знаю, вдалося їй задумане чи ні. Але мене турбує ще одне питання, як вона крізь охорону пробралася на наше королівство?.

         -Вона тут виросла, кожну шпарину знає. Як на мене, то немає нічого дивного.

         -А ти все ж таки доручи комусь, щоб перевірив. І якщо хтось допоміг, одразу голову з плечей.

        -Я сам можу.

        -Ні, на тебе в мене інші плани.

        -Які ж, можна дізнатися.

       -Так, Маша за пару днів до зникнення кинула виклик Навіру. Мені здається, що той вирішив перестрахуватися, от Дану і прислав. Так от, тепер я візьму її виклик на себе.

         -Але…

         -Це не питання і не обговорюється! Занадто довго чекали. Ти їдеш зі мною, як свідок з моєї сторони.

         -Гаразд. Дозвольте, тільки віддати накази та залишити заступника і відправимося.

         -Добре, а я ще обійду військових, розпитаю їх дещо.

        Так і розійшлися. Орхан пішов у своїх справах. Я ж опитував людей чи все влаштовує, зброя, їжа, керівництво, можливо в когось якісь ідеї є. Більшості все влаштовувало. Деякі скаржилися на малу платню. Вони ризикують життям, а платять копійки. Бачу вже зажралися. Стільки років нічого серйозного не роблять, а отримують майже більше ніж будь хто в королівстві. Гаразд. Подумаю, як їх провчити. Через декілька годин мене знайшов Орхан і ми вирушили в дорогу.

          -А чи не думали Ви, що Дана сама вирішила поквитатися з дівчиною.

          -Можливо. Але все рівно, як би Навір її не захищав і не приютив, сиділа б у вʼязниці, а не бігала тут! Якщо ще колись її побачу розірву та спопелю!

           Далі їхали мовчки. Чоловік пару разів щось питав, але я майже його не слухав. Перед очима спливав силует коханої. Як вона посміхається, тікає від мене, а я наздоганяю. Це вже ніби якась мара. Підʼїхавши до прикордонників оголосили, що хочемо побачитися з королем. Нас супроводили до замку . Навір як раз обідав в альтанці. 
          -Які гості. Яким вітром Вас занесло в наші краї.

         -Марія зникла. Чи не знаєш випадково, де вона може бути?

         -Зникла? А ти звідки знаєш? Можливо вона втікла до більш молодого та гарнішого?

         -Вона, разом з Даною зникли в мене на очах! Хто ж цікаво її підіслав?

         -Як Дана зникла? Куди? -зблід Навір. Невже все ж таки закохався?. 

        -Не знаю. Можливо знайшла більш молодшого? - перекривив я. Не буду розповідати свої здогадки. -А тепер давай до основної мети нашого візиту. Так як Маша розлучилася зі своїм чоловіком, силою навʼязаним тобою, за день до її зникнення, я зробив їй пропозицію і вона погодилася. А як ти знаєш, що якщо нарече або дружина помирає, то обовʼязки переходять на чоловіка, якщо він того бажає. А я бажаю. Тому Навіре, королю Міралдеї, щоб довести своє право на правління, ти битимешся зі мною. І не колись, так як можливий знову замах на суперника, а сьогодні. Через годину! Спізнення вважатиметься поразкою!—злякався. Видно було, що боїться. 

          -До першої крові?

         -До смерті одного з суперників! -аж чаєм попирхнувся. Ну що ж ти так. Звісно, владу страшно втратити, а життя ще страшніше. Тільки ось я вже мертвий. Коли Маша розчинилася, з нею пішло все. Тепер я існую тільки для того, щоб закінчити розпочату її справу, місію, можна сказати. 
         Більше мені нічого було сказати і чути нічого не хотілося. Розвернувся і пішов прогулятися містом. Орхан десь ішов по заду. Знав, що я хочу побути відносно один. Люди оглядалися, хтось з відразою, хтось зі страхом.

        Місто звісно страшне. Брудне та смердюче. Люди всі зневірені та бідні. Тепер я розумію Машу і її жагу допомогти. Вона відкрила очі на все це, що раніше я не помічав. А можливо не хотів помічати, вмовляючи себе, що це не моя справа. От як в одній тендітній дівчині, може бути стільки сміливості, відданості, самопожертви та доброти?. Таких людей просто не буває. Можливо і на краще, що вона повернулася додому. Я сподіваюся на це. 

         Час пролетів не помітно. Ось уже я стою в центрі круга із людей, яких , мені здавалося, прийшло пів міста. Навпроти мене Навір. Можемо починати. Удари мечів, від яких ідуть іскри, а звук метала - ріже вуха. Вміло відточені випади, прогини, стрибки. Видно було всім, що зійшлися однаково вмілі вояки. 
         Тут на секунду відволікся. Здалося, що я бачив в товпі Машу. Знаю що так ніколи не можна робити. Всього секунда, яка ледве не коштувала мені життя. Побачив меча, вивернутися повністю не встиг. Лезо пройшлося біля серця. Кров полилася моментально. Руку почало відбирати. Біль скажена.