19 глава

Прокинулася я вся розбита, нічого не хотілося. Але я так просто не здамся! Зробивши всі свої ранкові справи, вирішила, що нарешті прийшов час для книг, які я ще раніше принесла. Всівшись на велике підвіконня, я почала читати історію. Все як і розповідав Аркель. Як я за ним вже скучила. Потрібно буде зʼїздити до них у гості. Листи я відправляю але це не то. В книзі ще були фотографії королів, їхніх підданих. Не встигла я прочитати і десяти сторінок. Як у двері постукали, то був король.

-Доброго ранку. Як Ваше самопочуття?

-Як я і говорила раніше, відмінно. А Ви як? Як поїздка, успішна?

-Так, все добре. Сьогодні хотілось би прогулятися з Вами, трохи позаймаємося і потрібно розімʼятися крила Вашій драконниці. Вона виходить на звʼязок.

-Так, вже відповідає. Я відчуваю її почуття.

-Це добре. Ходімо, поснідаємо. А книги - почекають. 
Після сніданку ми пішли прогулятися лісом. Я практикувала з вирощування кущів, концентрації магії. 

-Ви перевершили всі мої очікування, наскільки швидко у Вас виходить відчувати свою магію та правильно її розподіляти. Ви навмання користуєтеся нею, краще ніж ті, які від народження знають хто вони.

-Ви мені лестите.

І повернувшись, я хотіла вже йти, але зацепилася за корінь власновирощеної ліани і полетіла обличчям вниз. Вже відчуваючи смак землі. Але Людомир знову таки не дав мені впасти, спіймавши за мою руку та потягнув на себе. Через хвилину, я знову була у нього на руках.

-За Вами постійно потрібен нагляд. Інакше Ви потрапите знову в біду. Що ж, доведеться мені одружитися з Вами, щоб уберегти від лиха.

-Не загрожуйте себе, я всього на всього людинка, яких у Вашому королівстві багато.

-Для мене ні. Мій дракон відчувши Вас…

-А Ви? Дракон, то дракон. Але в першу чергу живу зараз я з Вами.

-А ми з драконом це одне ціле. Він відчуває просто все більш поглиблено. 
-Давайте не будемо торопити події. Моя драконниця теж відчуває багато чого. Але моє відношення та почуття, потрібно заслужити. І одружуватися з Вами, знаючи Вас тиждень напевно, я точно не буду. Тому сподіваюся це був жарт.

-Ні, не жарт. Ви не знаєте, скільки зусиль мені доводиться прикладати аби не поцілувати Вас та ще більше.

-Тому відпустіть мене. Ви ще обіцяли показати, як давати волю дракону.

Він поставив мене. Поверталися ми мовчки. Він був не задоволений моїми словами, я і сама була не задоволена, але нічого з собою зробити не можу. Я повинна йому довіряти. Драконниця відчуває, що можу, що він не образить, але щось заважає. Потім він розповів, як відпускати дракона по бажанню та як потім навпаки, повертати власний облік. Я одразу ж випустила свою Ліліанну. Щаслива драконниця одразу ж злетіла вверх, зробивши маленьке коло, голосно закричала і почала чекати. Я знала кого вона кличе. Того, без кого, її серце просто перестане битися дракона Людомира. Ні, от чому вона без гордості, чекає, кличе. Це він повинен робити! Але ні, в них такого немає. Їм найважливіше бути поруч біля свого кохання, біля своєї долі. Тут із землі злетів ще один дракон. Як вона раділа, що в середині все зжималося. Вони літали, доганяли однин одного. І це було прекрасно. Але потрібно було повертатися. З сумом та досадою але вона погодилася. І ось, на поляні, де приземлилися два дракона, стояли вже ми з Людомиром.

-Дякую. Це було просто дивовижно.

-Радий, що ви з драконницею…

-Ліліанна, я її так назвала.

-Одже з Ліліанною знайшли спільну мову. Тепер нам потрібно повертатися до замку. Зайдеш до мене, я тобі підготував декілька книг. 
-Добре.

Прийшовши до замку я побрела до себе в кімнату. Глашу попросила мене не турбувати. Я сама ввесь час була в думках. Після польоту я зрозуміла, що те, що я відчуваю до Людомира, це саме мої почуття, не драконниці. Те, що він заліз мені під шкіру було мені вже очевидно. Мені хочеться його бачити, відчувати його дотики, його дихання у себе на шкірі. Потрібно відключити всі свої але та можливо, і дати серцю відчувати. Але сказати, простіше ніж зробити і відпусти свій страх, тяжко. Переодягнувшись, я пішла до короля, щоб забрати книги. Постукала, мені не відповіли. Я постукала ще раз, тиша. Можливо він пішов до кабінету?! Добре, швиденько зайду, візьму книги і піду до себе. Тим паче він же ж сам сказав. Відчинивши двері, я аж обімліла. Як тут було гарно. Кімната була переважно в темних кольорах: чорний, сірий та білий. Ліжко було тааааке величезне, що тут можливо з десяток людей поміститься. В углу стояла величезна шафа з книгами.  Біля ліжка були двері, напевно як і в мене, до ванної кімнати. Напроти був камін, в якому горів вогонь. Але мені здається, що то більше для декору. На каміні стояли фігурки драконів. На підлозі біля каміну лежав білий махровий килим. Справа від каміна були теж двері, напевно до гардеробу. Навпроти вхідних дверей було величезне вікно, десь на пів стіни. По боках чорні штори. Біля вікна стояли крісло та письмовий стіл, на якому лежали три книги. Я прочитала назви: «Магія драконів», «Як потоваришувати зі своїм даконом», «Істинні драконів». Взявши книги, я розвернулася і хотіла вже йти, як двері ванної відчиняються і звідти виходить король. Ввесь мокрий, напевно після ванної. На стегнах тільки рушник і все. Нічого зайвого, хіба що, рушник я б теж прибрала. Який він сексуальний. Як перекачуються мʼязи, коли він іде. Вода стікає капельками з його волосся, стікає по грудях, пресу і ховається за рушником. Як би мені хотілося руками повторити рухи цієї краплинки. Тут король помітив мене та посміхнувся. 
-Ти вже прийшла, а я не чув, вибач, був у Ванній кімнаті. 
Підійшовши ближче, він нагнувся і почав щось розповідати про книги, але я його вже не чула. Мій погляд ковзав по його оголеному тілу, а божевільні і не пристойні фантазії окупували мій мозок. Привів до тями мене Людомир, коли взяв за плече і дивлячись мені в очі, почав мене кликати. А я подивилася йому в очі, там була тривога за мене, ласка та турбота. Я не втрималась, обійняла його за шию та поцілувала, ніжно, ласкаво. Потім  ініціативу перейняв він. Взяв мене однією рукою за талію іншою за стегно і почав так власно цілувати. Потім взявши мене під попу він мене підняв, а я ногами схватилася за його тіло, не  припиняючи поцілунок. Рушник спав, але нам було все рівно. Ми хотіли один одного, нам бракувало цього, і відключивши мозок, довіряючи тільки серцю, я віддалася цьому чоловікові. І мені байдуже хто що подумає, що скаже. Головне що є я і він і нам добре разом. Все було ніби то в тумані. Переплетіння наших тіл. Його гарячий подих на моєму тілі. Такого кохання у мене ще ніколи не було. Це щось… Це блаженство. Він був ніжний, обережний, турботливий. І я влипла. Я хочу ще і ще. Він став моїм особливим сортом героїна. Ми повторювали все ще і ще, поки в обох не закінчилися сили. Ми лежали на ліжку, обійнявшись. Він водив пальцем щось у мене на спині, а я була на сьомому небі від щастя. Мій коханий поруч і більше нічого не треба.