Глава 17

Людомир

Сиджу за паперами. Стільки роботи навалилося. А ввечері не зміг нічого зробити. Так захотілося до моєї маленької. Відклав всі справи, щоб побути з нею. Підійшовши до альтанки, серце почало вистрибувати з грудей. Ще й в Глаши кохання, а я не помічав. Та і не до того було. Тут Маша потягнулася до мене з поцілунком, перша. Я був здивований але відразу ж відповів. Яка ж вона солодка на смак. Так обійнявшись ми сиділи. А потім нас покликали на вечерю, як не хотілося розходитися. Пішов до себе і вже не міг дочекатися вечері. Але як завжди все зіпсувала Данка. От чого вона добивається? Дівчину шкода і Маша на мене так подивилася, ніби я ніщо. Не розуміє, що так краще для дівчини, бо якщо я заступлюся, Данка її просто вбʼє. А цій я нічого не можу зробити, бо перед смертю пообіцяв мамі захищати Данку від усіх, а вона і користується. Так, дурна обіцянка. Розумію. Але тоді був на емоціях. Мама помирала. Маша відмовилася вечеряти і разом з дівчиною піднялася до кімнати. В мене апетит теж пропав. І тут Данка:

-Мирику, давай повечеряємо разом, бо мені самій буде сумно.

В мене від гніву аж руки затряслися. Ти зіпсувала такий вечір і ще щось просиш?! Розважилася вже! Я міцно схватив її за лікоть і прошипів:

-Чого ти хочеш, Данко? 
-Тебе!

-Мене ти ніколи не отримаєш! Досить себе так поводити! Я вибачив тебе в останнє. Не смій більше комусь завдати шкоду, тим паче в цьому будинку. Спепелю! Не подивлюся на обіцянку. А тепер згинь і щоб завтра і ноги твоєї тут не було! І без мого дозволу, поріг переступати замку заборонено! 
Вона дивилась на мене злякано. Я вперше з нею так розмовляв. Довела. Розвернувшись, я пішов до себе в кімнату. А тепер сиджу ось в кабінеті, зарившись у папери але в голові тільки медові губи моєї Маші. При згадуванні її, дракон робить сальто. Звісно, сподобалося літати з драконницею, крило до крила. Як у неї так виходить, нічого не знаючи, навмання, керувати магією?! І тут в кабінет вривається Глашка. Я вже хотів накричати на неї, чому без стуку вривається до повелителя. Але дівчина затараторила:

-Там…. Міледі Дана. Її голос тааакий, вона щось задумала, я знаю. Я боюся за міледі Марію.

Якого дідька? Це вона втомилася? І замість відпочинку, поплелась до Маші?. Ну все, догралася. Набридло. Я шибко підхопився і пішов до кімнати Марії. Підходячи ближче, нічого не почув і це насторожило. Хоча можливо Данка пішла і моя дівчинка лягла спати?. Але всередині все стискалося в передчутті неминучого. Ривком відкриваю двері і бачу як від Данки йде чорна магія, а Маша починає падати. Я підхоплюю її на руки: 

-Знахаря, швидко. І Онуфрія кличте. 
Переніс її на ліжко, поклав. 
-Маленька моя, тільки не вмирай, тільки живи, будь ласка.

Окинув поглядом кімнату, Дани вже ніде не було. Нічого, я з тобою ще розберуся. Тепер тебе ніщо і ніхто не врятує. А я не вірив, коли мені говорили, що вона повʼязана з чорною магією. Через деякий час прийшов Онуфрій, а згодом і знахар. Але їхні висновки були не втішні.

-Вибачте, мілорде, але ми без силі.

Ні. Не хочу цього чути! Цього просто не може бути ! Я її так довго шукав. Я не можу втратити. 
-Пішли геть! Всі!

Закричав я. Хоча в усьому винен тільки я!

-Кохана моя, вибач мені, що я не вберіг тебе. Що я не передбачив такого. Ти тільки борись. Борись, люба. Не залишай мене. Без тебе я вже не зможу. -і мені здалося, що я відчув як пошевелився палець. Заліз до неї на ліжко і ліг поруч. Тепер я тебе саму не залишу. Я боявся. Як ніколи і нічого не боявся. Що коли піде ніч, вона забере Машу з собою. Вранці нічого не змінилося. Не знаю, радіти чи ні? Адже їй краще не стало але і гірше теж. Данка зникла. Я відправив людей на її пошуки. Взявши книгу, вмостився біля моєї крихітки, так пройшло дві доби. Відправив глашу до ще одного знахара. Їй я довіряю. Вона намагалася врятувати Машу. Спустившись на кухню, я взяв чаю та смачних пиріжків.

-Як вона? - запитала Алевтина, наша кухарка. Коли мама померла, вона замінила її. Я відносився до неї, як до члена родини. 
-Без змін. Я вже не знаю, що і робити. 
-Вірити. Дівчинка сильна. Все буде добре!

Я піднявся на гору, відчиняю двері і зацепенів. Ліжко пусте. Ледве не випустив піднос. Поставивши на стіл, я забіг у ванну. Тут. Хух. Вся бліда, сидить на підлозі. Але щастя перепирало. Жива! Тепер точно все у нас буде добре. Я під хватив її на руки. Засоромилася, напилася фарбами. 
-Чому ти не покликала мене? Ти ще дуже слаба. Я тебе віднесу назад в ліжко. 

-Ні, я хочу прийняти ванну. Мені дуже потрібно. 

-Добре, тільки я допоможу тобі.

 -Поклич краще Глашу.

-Вона пішла до цілителя. Тому або я , або я віднесу тебе у ліжко і ти почекаєш Глашу. Ввечері вона повинна прийди.

-Добре. Давай ти. 

Погодилася вона. Я посадив її на стілець. Сам почав набирати воду, додав ароматної олії. Та почав роздягатися.

-А ти теж будеш купатися?

-А як же ж. Інакше я можу тебе впустити.

Роздягнувся сам та допоміг роздягнути її. Заніс у ванну, сам сів і притулив спиною до себе. Взяв мило і почав намилювати. Яка в неї ніжна шкіра. Помив волосся. Яких сил мені коштувало не почати цілувати їй шию, що б не взяти її прямо тут. Але вона дуже слабка і ще не час. Вино смачніше , коли воно настояне. Але в  паху все набрякло, тут я вже нічого не можу зробити. Мене збуджує навіть думка про неї. Я виліз, дістав мою крихітку, закутав в рушник і відніс на ліжко. Приніс підніс з чаєм.

-Їж. Тобі потрібно набиратися сили.

Я одягнувся, сів на ліжко та простягнув їй філіжанку та булочку. Потрібно принести їй бульону. Я встав і вирішив сходити на кухню. 
-Не залишай мене! -сказала Маша, ніжно і злякано дивлячись на мене.

-Не залишу, ніколи не залишу! -і поцілував її гарненький носик.

-Де вона? -запитувати, кого саме вона має на увазі, сенсу не було.

-Вона втекла але не переймайся, ми її знайдемо. 
Я сів біля неї, обперся спино в ліжко, а Маша обіймаючи мене, вклала голову мені на ноги. І я почув як вона вже сопе. Яке це щастя, коли твоє життя, твоє все , лежить поруч і сопе. А ти дивишся на її вії, вуста, гладиш по волоссю. Моя сила і моя слабість, моя нагорода і моє ж покарання. Розумію, що нам тяжко буде, але ми зможемо вистояти, якщо будемо разом, якщо вона дозволить мені, повірить в нас!