Мій дім там де ти

11 глава

Людомир

Ми розмовляємо, а я не можу відвести погляд від її вус. Так хочеться припасти до них, сказати моя і нікуди не відпускати. Але не можна. Я повинен зі всім розібратися. Хто вона? Чому мій дракон так реагує? Те що вона вільна звісно облегчило задачу. Я запропонував поїхати зі мною до замку. Щоб була поруч. Бо відчуваю, не зможу ці дня прожити, щоб її не побачити. Як ось, пів ночі не бачив, а вже занервував. Вона мені дах зносить. Тому чим ближче буде, тим краще. Сказала «Подумає», хоча очі вже все сказали. Палахкотять щастям. Цікаво, чому? Можливо вона відчуває те ж саме що і я? Невже цій слабій дівчинці вдалося пробити драконячу шкіру? Встає щоб піти в дім, але я не втримуюсь. Хватаю за руку і підтягую до себе. Моя дівчинка. Дивиться на мене так, ніби просить не відпускати, а я і не хочу. Глажу її щоку, вуста, даю зрозуміти, що я хочу поцілунку. Насилувати я не буду, даю час , щоб вона пішла. Але вона стоїть, дивлячись на мене. І коли я торкнувся нижньої губи, вона закрила очі і видала тихий стогін. І мені зірвало кришу. Я припався до її вуст. Спочатку лагідно. Бо це ж моя ніжна дівчинка. Але не зміг стримувати почуття, поцілунок ставав більш грубий. Я хотів її. В штанях все вже було напоготові. Але я відсахнувся. Не час. Поки що не час. 
-Я хочу стати для тебе рідною людиною, якій би ти довіряла. Лиш сказав я і пішов. Мені потрібно втікти. Від своїх почуттів. Бо ще б трішки і я б накинувся б на неї. В думках вже пропливали картинки, щоб я з нею зробив би. Мені потрібно заспокоїтися. В паху все аж ниє. Мене ще так ніхто не заводив, як ця Маша. І в середині дракон пожвавішав, і з рикинувши сказав «моя». Але чому? Вона ж не драконниця . Вона маг. Все так заплутано. Звідки вона тільки і взялася на мою голову?! А можливо в ній теж тече кров дракона? Ні, такого не може бути! Чи може? Потрібно розпитати звідки вона родом, та хто її батьки. Але то згодом. Коли вона довірятиме мені. Коли вона захоче розкритися. Вирішивши охолонути, я пішов до річки. Пропливши декілька метрів, я побачив силует.Зрадів, подумавши, що можливо Маша пішла за мною і вирішила приєднатися. Але коли силует підпливав ближче, я побачив що то не Маша. То була Данка. Припхало ж її. От чому не спиться?!

-Мирику, я так скучила. Не змогла спати без тебе.

-А що це ти всі ночі спиш без мене добре, а тут не змогла? І як ти дізналася, що я тут? Стежила? -розгнівався я. Мені ще цього не вистачало.

-Ні, що ти. Просто не змогла спати, пішла до будинку, де ти зупинився. Потім побачила як та курка на тебе напригнула, а потім як ти її відправив і пішов сюди, от я за тобою.

-Не смій її так називати,  зрозуміло?

-Звісно зрозуміло. -ображено кинула мені. -Я так скучила. -Полізла обійматися Данка. Свою руку запустила мені в волосся, іншою взяла мою руку і поклала собі на зад. Я відсахнувся. Вона гарна. Але я не хотів її. Можливо у нас  було декілька разів. Вона приходила, а я не проганяв. Вона гарна дівчина, а я не сталевий. Але зараз, коли зʼявилася Маша. Я і думати ні про кого не хочу. Хочу тільки щоб так торкалася мене моя дівчинка, а я її. 
-Не треба, Данка. Йди спати! 
-Чому? Зовсім не давно ти був не проти.

-То було раніше.

-А що ж змінилося?

-Все змінилося.

-Тільки не кажи, що ти закохався?

-Можливо і так.

-Нічого, я почекаю. Ти з нею нарозважаєшся, кинеш її і до мене прийдеш. Я потерплю.

-Такого не буде, Данко. І ще, я хотів би, щоб ти переїхала назад, в Ваш будиночок.

-Переїду, не переживай. Заважати не буду. Навідуватися хоча б можна?

-Звісно. Тільки без дурниць!

-Звісно. -з оскалом, сказала вона. Розвернулася, вилізла з річки і виляючи бедрами зникла в лісі. Не довіряю я їй, але мама просила приділяти їй час. Мама часто їздила по своїм справам разом з Марʼєю, а нас вони залишали разом. Ми і навчалися разом. Данка була поруч, коли померли мої батьки. Вона ельф. Сніжний ельф. Вона була моїм другом. Одного разу ми святкували мій день народження і вночі вона прийшла до мене, і ту ніч ми провели разом. Одружуватися я на ній звісно не збирався. Я не кохав її. Одразу ж так сказав. Вона зі мною місяць не розмовляла. Я докоряв собі. Але потім зустрів Івенну. У мене не було кохання, так , закоханість. Всі ночі ми проводили разом, як раптом вона зникла. Без сліду, без листа. Я підняв всю охорону. Данка була поруч, розділяла мою біль. Співчувала. Ми знову провели декілька ночей разом. Вона зі свого будинку, який був не далеко від палацу, переїхала в палац. Вона захотіла, я не заперечував. А потім розвідка доповіла, що Данка найняла людей і вони викрали Іванну і вивезли в Міралдею. Сказати, що я був розчарований, це нічого не сказати. Викликавши Данку, щоб вона розповіла, як так вона вчинила? Навіщо? Вона ж пережила разом зі мною чи тільки робила вигляд? Вона відповіла «Просто ти мій!». І все, вся приязнь, довіра до неї зникнули. Залишилася тільки донька маминої подруги. Я декілька разів ще окунувся і пішов до головнокомандувача. Потрібно вирішувати питання на кордоні і щось робити з вилазками їхніх розвідувачів. Вже почало сходити сонце. Я йшов через ліс, знову згадуючи Машу. Так приємно щемило серце. Невже це і є те саме кохання. Мама з татом пронесли його не одне століття і мене вчили, що без кохання життя жалюгідне, без сенсу. І тепер я розумію ці слова. Мій дракон відчув свою пару і тепер я це точно зрозумів. Адже вони на фоні імпульсів та енергії відчувають це. Але Маша маг. І її кохання я мушу завоювати, але пісня того, як познайомився з нею веду себе, як підліток. Навіть думки плутаються, ніби в тумані. Не буде мені спокою, поки не стане моєю, тільки моєю. З такими думками я вийшов із лісу.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше