3 глава

      Я тихенько йшла додому, намугикуючи мелодію улюбленої пісні. Обожнюю нічне місто. Ліхтарі світять. Не дуже то і додому хочеться. Там порожньо. Сімʼї не маю. Мої батьки зникли, ще коли мені було три роки. Залишився на згадку про них тільки кулон мами, який я ніколи не знімаю. Мене ростила бабуся. Я дуже любила її. Вона навчила мене доброти та вихованості. З моєю впертістю вона завжди воювала, так як казала, що жінка завжди мусить бути покладиста. Але це не про мене. Бабуся була всім для мене. Але декілька років тому, її не стало. Вона померла і з нею пропала та частинка щастя. Тепер в нашій квартирі пусто та одиноко. Може дійсно котика завести? Ні, про що я думаю. 

           Я зупинилася, бо в туфельку потрапив камінчик. Трішки підшатуючись, я зняла туфельку. Якийсь міцний коктейль попався. Я то рідко пʼю, але тут прям з першого бокала розвезло. Поки я вовтузилася з туфелькою, витрушуючи камінчик, то зʼявилося відчуття, що хтось дивиться. Прям знаєте, коли шкіру аж пропалює. Оглянулася, нікого не видно. Можливо здалося? Напевне сильно втомилася на роботі. Навіщо взагалі тільки пішла в клуб. І знову нагнулася, щоб одягнути цю кляту туфельку. Раптом хтось як ляпне мене по дупі. «Отже не показалося» - подумала я. Одразу ж випроставшись, я повернулася, щоб подивитися, звідки ж ноги ростуть, вірніше руки. І кого ж я бачу? Звісно ж Дмитро.

       -Так ось хто тут такий сміливий та не боїться отримати каблуком в лоба.

      -Можливо тобі допомогти? Негоже, щоб така краля гуляла вночі по місту сама. Може різне статися. - від його єхидної посмішки, знову пішов мороз по шкірі. 

         Чому я так на нього реагую? Вперше я боюся людину, навіть не знаючи її. Боюся на підсвідомому рівні. 
     -Повернися в клуб, там я упевнена купа дівчат, які від щастя пригати будуть, що ти їх проведеш. А мене залиш у спокої. - сказала я, намагаючись не показати свого страху.

         Мій голос зрадницьки трусився. «Так, Машо, тримай себе в руках» - подумала я. - «Ну не зʼїсть же ж він тебе?».

           Але гоянувши в очі, які освітлював одиничний ліхтар, я вже не була настільки впевнена в цьому. Оце я влипла. Було в цьому погляді щось демонічне. Щось таке, що притягує але в той же час, інстинкти підказують тікати, якнайдалі  тікати і не оглядатися.

      -Маленька, не бійся, я просто хочу тебе! Тут! Зараз! А все що я хочу, я завжди отримую! - нахилившись до мене, обдаючи жаром, прошепоті на вухо Дмитро. 

       Серце зрадницьки одразу заколотилося в грудях. А в голову прийшла думка «Тікати». Боковим зором оглядала план відступу. Відступати не було куди. Ззаду стіна, попереду він, а я в кільці його рук. Можливо в своєму житті я зробила щось не те? Можливо потрібно було створити сімʼю і такого б не сталося? Стоп! Нічого ще не сталося! Я не дозволю! Я люблю секс але коли він взаємний. І не з таким.

           Що робити? Що робити? Думай Машо! Думай! Але нічого кращого, я не придумала, як вдарити в пах. Він звісно не очікував. А я не знала звідки і сили взялися, але в свій удар я вклала всю свою ненависть до нього і до таких як він. Розімкнувши руки і схватившись за свій «скарб», тихо про шипів -Сукааа. Я не вагалася, побігла. В одній туфлі, іншу я так і не встигла одягнути. Куди бігти? Додому не можна. Не можна вести його, щоб він дізнався де мій дім. Тоді спокійно спати я точно не зможу. Потрібно десь сховатися і перечекати. Потрібно все ж таки звільнятися і їхати звідси. Відчуваю, він не дасть мені спокою, поки не отримає, що хоче. І оглянувшись, помітила, що він теж почав рухатися слідом за мною. Щось кричав, а я не чула. Моє серце билося в такому ритмі, що в голову віддавало сильним тиском. «От чому не ходила в зал?!» Знову промелькнула думка. Не про то ти зараз думаєш. І в одній вулиці помітила декілька сміттевих баків. Завернула туди і заховалася за баками. Стала прислуховуватись. Чую кроки, він приближається. Потім зупинився. 
      -От ти і попалась, крихітко. Так навіть цікавіше. Такі ігри мене навіть ще більше заводять. - глузуючи говорив він. 
       А я розумію, що тікати вже нема куди, тупик. Він наближається. Мені здається я чую його дихання. 
      -Де ти, маленькааааа. - продовжує він. -Я ж тебе знайду. І тоді не чувайся. Відповіси за все! - вже із злобою продовжував він. Чую як полетів один бак, інший… Ще трохи і буду я. Страх. Ось який він. Відчуваю як він мене вихвачує, різко і штурляє до стіни. Сильно ударяюся спиною і головою. Почали навіть зірочки літати. 
         -А це тобі за те, щоб була покірною. - чую я слова, перед тим, як мені прилітає в обличчя.

      Відчуваю смак крові. Розбив губу. Ще один удар.

        - От якби не пручалася, отримала б задоволення. А так, тільки я. А ти погоджуєш рибок в річці, стерво!

         Почула шурхіт блискавки на його штанях. Ні , тільки не це, тільки не я. Подумки благала врятувати мене. Не знаю до кого зверталася, але так просила моя підсвідомість. Відчуття невідворотності. Як жити після такого, навіть якщо виживу? 
          Аж тут раптом, мамин кулон почав пекти, просто обпалювати шкіру. Я відчула як ця сволота мене відпускає зі словами - Що за х…. - не встигаю почути що він там ще казав, як із медальону почало виходити світло, потім спалах і я вже нічого не памʼятаю.

Що сталося з Машею? Чи не образить її цей Діма? Дізнаємося  згодом, а Ви пишіть, як Вам початок твору. Буду рада Вашим думкам!)