Глава 17.1

Глава 17

Наступного ранку, ледве ми з Олетою закінчили збиратися на заняття, знову доставили послання від Зепара. Цього разу замість звичних троянд до нього додавалася одна-єдина квітка. На прочуд гарна, яка чимось нагадувала орхідею, з ніжними, прозоро-блакитними пелюстками. Від неї йшов чудовий аромат, що одразу заповнив усю кімнату. Деякий час я із захопленням роздивлялася дивовижне творіння природи. Потім з набагато більш кислим виглядом розгорнула лист від дарувальника:

«З тобою все не так, як з іншими. І я ніколи не заподію тобі болю. Якщо захочеш мене бачити або потрібна буде допомога, активуй печатку. А поки що, я відчуваю, тобі потрібно прийти до тями. Турбувати не буду. Твій Зепар».

Деякий час я ошелешено дивилася на написані крупним розмашистим почерком рядки. Така делікатність з боку розпусного демона здавалася чимось неймовірним. Навіть промайнула думка: може, він не брехав про свої почуття. Але я одразу відкинула її, як повну нісенітницю. Всього лише гра, інакше й бути не може! За своє довге життя у Зепара було стільки жінок, скільки важко собі навіть уявити. Складно повірити, що до мене він ставиться інакше, ніж до безлічі своїх подружок.

Коли я показала листа Олеті у відповідь на її благальний погляд, дівчина розчулено зітхнула.

– І що ти будеш робити? – запитала вона. – Коли покличеш його?

– Ніколи, – відрубала я. – І подивимося, чи надовго вистачить його так званого благородства.

– Ти жорстока, – винесла вердикт подруга, а я в повному шоці втупилася у неї.

– Я жорстока?! А що, по-твоєму, я повинна робити? Відповісти на його домагання? А потім себе за це зневажати?

– Невже він тобі навіть не подобається? – із сумом запитала Олета.

– Подобається, – зізналася я, і це відкриття здивувало навіть мене саму.

А й справді подобається! Так, Зепар сволота. Зухвала й самовпевнена. Але перед його чарівністю встояти важко. І з ним точно не засумуєш. Фізичний потяг до нього був, і як співрозмовник він був приємний, коли того хотів. Але все в мені кричало: тримайся від нього якнайдалі! Такі, як він, спричиняють занадто сильні рани, що потім загоюються дуже довго. А в моєму серці їх і так вистачає. Якби Зепар, як Корен, погодився на роль друга, я б навіть не сумнівалася. Спілкувалася з ним і терпіла нестерпний характер і дурні жарти. Але чудово розуміла, що білявому потрібно від мене інше. Так що найліпший вихід – скористатися його тактичним ходом на свою користь. І змусити триматися від мене подалі. Тим більше що я ще до кінця не розібралася з тією бурею почуттів, яку викликав у мені Астарт. Як же все складно...

Олета ж нетерпляче чекала на продовження.

– Якщо подобається, то чому ти його мучиш?

– Не мучу, – заперечила я. – Просто не хочу ставати черговим ім’ям у списку його перемог.

– Дурна, – несподівано обдарувала мене сумнівним компліментом сусідка і рушила до виходу з кімнати.

Киплячи від обурення, я пішла слідом.

Наступні два тижні Зепар стійко виконував свою обіцянку і не відвідував Академію. Ніхто, крім нас з Олетою, не знав, з чим пов’язано його раптове охолодження до мене. Висновки кожен зробив свої, і до тих насмішок, якими закидала компанія Дайрена, додалися нові. Про те, що в той день, коли Зепар так ефектно з’явився в коридорі, між нами вже все було. І відразу після цього він мене кинув.

Найгірше дошкуляли непристойні пропозиції від стурбованих студентів. Мабуть, за мною остаточно закріпилася репутація повії. Як не намагалася тримати обличчя і не показувати, що вся ця ситуація обурює, сліз уникнути не виходило. І хоча ридала я тільки вночі в подушку, вранці моя опухла фізіономія і червоні очі говорили самі за себе.

З якоюсь злістю я кинула всі сили на навчання. За підручниками легше було не думати про те, яким же нестерпним виявилося життя в Академії. Ще гірше, ніж у школі на Землі. А ще я з люттю займалася військовою підготовкою, в чому мене палко підтримувала леді Тайгрін. Я навіть почала займатися пробіжками. Правда, не вранці. Змусити себе вилазити з теплого ліжечка зранку було вище моїх сил. Але вечорами це робити було легше. Зазвичай на пробіжках мене супроводжували Олета або Корен. Залишати одну не наважувалися, боячись капостей з боку Дайрена.

А ще за порадою куратора я записалася на один із спецкурсів. Точніше кажучи, це було щось на зразок гуртка бойових мистецтв. Цей їхній різновид виявився ніби створеним для мене. Упір робився не на фізичну силу, якою я похвалитися не могла, а на знання особливих вразливих точок на тілі. Я з цікавістю вивчала нову науку. Виявилося, що достатньо всього лише натиснути на певну точку, і можна надовго вивести з ладу супротивника, а то й вбити. Але не завжди буде можливість підійти так близько. Ворога теж недооцінювати не варто. І тому цей вид єдиноборства включав ще особливі прийоми ухилення і обманних маневрів. Поки що у мене не дуже виходили всі ці премудрості, але я вирішила, що обов’язково вивчу їх. Бачачи моє завзяття, куратор навіть іноді хвалила, що й зовсім окриляло.

Так спливали дні за днями, і я вже почала звикати до такого ритму життя. Сподівалася, що з часом студентам набридне знущатися наді мною, і тоді все взагалі стане чудово.

Сьогодні ж на «Військової підготовці» вирішили влаштувати спільне заняття з хлопцями, що не особливо порадувало. Я побачила зневажливу посмішку на фізіономії Дайрена, який буравив мене злими чорними очима. Викладач хлопців – лорд Фейніс, який виявився темним ельфом, роз’яснював своїм підопічним умови майбутнього дійства. Леді Тайгрін сповіщала нас про те саме: