Глава 15.2

Коли лекція закінчилася, я ледь не муркотіла. На перерві ми з друзями вийшли подихати свіжим повітрям і знову влаштувалися на сходах. І цього разу я не боялася, що може з’явитися один непроханий хамуватий гість.

– Так ти була заміжня? – не витримала Олета.

Корен теж втупився у мене в очікуванні відповіді. Чомусь приховувати від них без потреби нічого не хотілося, і я кивнула.

– Так, була.

– І той перевертень-демон, який на тебе напав... він...

– Саме так. Ось знала б раніше, що ніякий він мені не чоловік, як виявляється... – зітхнула я.

Потім подумала, що навіть якби знала, навряд чи щось змінилося. Я була тоді заляканою маленькою дівчинкою, яка не знала життя і саму себе. А Андрій – сильний і владний. Він зробив все, щоб придушити мою волю, зламати. І все ж радувало, що до кінця зробити це йому не вдалося.

– Ти його кохала? – поставив несподіване запитання Корен, і я замислилася. Потім рішуче відповіла:

– Раніше мені здавалося, що так. Тепер розумію, що ніколи його не любила. Було захоплення, навіть захват. Він перший, хто став до мене залицятися. І робив це красиво. А ще мене зачаровувала його сила, впевненість у собі. Так приємно було відчувати себе як за кам’яною стіною.

– А що було потім? – запитала Олета, і мене сіпонуло.

– Давай не будемо про це. Скажу тільки, що коли сильний чоловік використовує свою силу, щоб принизити слабшого, це страшно. І гірко. І розумієш, що виходу немає, ніхто тебе не захистить.

Корен взяв мою руку й обережно стиснув.

– Це все в минулому. Тепер тебе є кому захистити!

– Ось-ось! – вставила Олета. – Думаю, якби твій чоловік зіткнувся з Зепаром, то пожалів би, що на світ народився!

Ми з Кореном одночасно поморщилися, а він пробурчав:

– Взагалі-то я не Зепара мав на увазі.

А я рішуче вигукнула:

– Я зроблю все, щоб навчитися захищати себе сама. Вистачить з мене чоловіків! Від них одні проблеми.

– Не від усіх! – обурився Корен і насупився.

– Ну, за винятком тебе, – посміхнулася я і потріпала його по кудлатій шевелюрі.

Він просяяв і тихенько промовив:

– Іро, а не хочеш сьогодні ввечері прогулятися?

– Прогулятися? – я навіть одразу не зрозуміла, про що він.

Потім помітила лукавий погляд Олети, і до мене дійшло. Корен призначає мені побачення?! Цього тільки не вистачало! Хоча і ображати його відмовою не хочеться. Він такий щирий, сонячний хлопчик. Я вирішила, що погоджуся, але дам йому зрозуміти, що бачу в ньому тільки друга.

– Гаразд, давай, – промовила я.

Його обличчя освітилося такою щасливою посмішкою, що мені одразу стало важче на душі. Ось як йому правду тепер сказати? На щастя, продзвенів дзвінок, і ми слідом за іншими студентами попрямували до аудиторії.

День до обіду пролетів непомітно. А коли ми з Олетою після їдальні повернулися до своєї кімнати, щоб перепочити перед наступними парами, я завмерла на порозі. Поряд із нещасливим букетом троянд стояла невелика чорна скринька. І я точно пам’ятаю, що раніше її там не було.

Олета, як і я, втупилася очима у скриньку. Потім підійшла до неї і розкрила. Я почула захоплений вигук:

– Яка краса!

Теж підійшла ближче і побачила чудовий золотий медальйон із сапфіром. Більш витончена версія того, який був на Зепарі. Немов його жіночий аналог. І сумнівів в тому, хто надіслав подарунок, навіть не виникло.

– Тут і записка є! – помітила Олета і одразу ж розгорнула.

Її щоки спалахнули від збентеження, і вона поспіхом простягнула папірець мені. Кулон же обережно поклала назад.

Я, кусаючи губи, прочитала послання:

«Краса моя, сподіваюся, ця дрібничка трохи загладить мою провину перед тобою. Не хотів тебе образити.

П.С. Виникли проблеми з допуском в Академію, але я скоро їх вирішу. Вже сумую за тобою.

Твій Зепар».

– Ні, він точно знущається! – видавила я. Інакше, як знущанням, подібну записку назвати було не можна.

– А ось я в цьому сумніваюся, – промовила Олета. – Ти не думала, що він і справді в тебе закоханий?

– Ти жартуєш? – сторопіла я. – Думаєш, такі, як він, взагалі здатні любити?! Повір, з його боку це лише гра. І бажання позлити мого боса... – я прикусила язика, але запізно.

Олета подалася вперед, жадібно очікуючи подробиць.

– А лорд Астарт тут при чому?

– Він дав зрозуміти Зепару, що негативно ставиться до домагань по відношенню до  його підлеглих. І той відразу почав атаки на мене. Наскільки я знаю, між ними двома далеко не добрі відносини.

– Це так, – погодилася Олета. – І все-таки... Ти знаєш, що це за прикраса? Я колись в одній книзі читала.

– І що ж це? – без особливого інтересу запитала я, знаючи, що все одно ніколи її не вдягну. При першій же можливості поверну Зепару.