Глава 14.1

Глава 14

Наступного ранку мене розбудила Олета, яка вже встигла навіть з пробіжки повернутися.

– Вставай, сонько! А то лекції проспиш. Сьогодні у нас «Світове право» на початку. Викладач, пан Солдер, страшний зануда, і до відвідувань його занять ставиться особливо прискіпливо.

– Гаразд, встаю... – без особливого бажання протягнула я, намагаючись змусити себе прокинутися.

Вчора півночі ворочалася, не в силах заснути на новому місці. Ще й бурхливі враження дня постійно прокручувалися в голові. І ось результат – відчуваю себе розбитою і зовсім не відпочила. Але вставати треба. Це не Хранителькою просиджувати в квартирі. Позіхаючи й потягуючись, попленталася у ванну, доки Олета одягалася і готувалася до занять. Включивши душ, довго стояла під струменями води, намагаючись прокинутися остаточно.

Почула з-за дверей гучний вигук Олети:

– А тобі тут квіти прислали! Величезний такий букет!

Я меланхолійно намилила плечі і груди.

– Хто? – запитала, якось не відчуваючи з цього приводу особливих емоцій. І одразу ж сама відповіла, розуміючи, що більше нікому: – Зепар? – тільки торкнувшись в цей момент до шиї і щедро намилюючи її, я зрозуміла, що трапилося.

У пам’яті спливли слова Астарта: «Печатка... Якщо тобі знадобиться зв’язатися зі мною, просто доторкнись до того місця і вимов моє ім’я. Я почую, де б не знаходився». Остання фраза ще крутилася в голові, коли у відблисках золотавого полум’я переді мною з’явився Зепар. Я негайно відскочила до стіни і заволала. На довершення всього усвідомила, що рушник знаходиться на гачку поряд з дверима. Прямо за спиною усміхненого демона. Його нахабні очі повільно оглядали мене з ніг до голови. Я ж марно намагалася прикрити руками всі інтимні місця.

– Несподівано! – резюмував він. – Але приємно... І навіть варто того, щоб перервати аудієнцію у повелителя, з якої ти мене вирвала.

– Дідько! – вирвалося в мене, я ледь не загарчала від безглуздості ситуації.

З-за дверей почувся насторожений голос Олети:

– Іро, ти кричала. Що сталося?

– Все гаразд, люба моя, – замість мене відповів Зепар, продовжуючи пожирати поглядом моє тремтяче тільце.

За дверима пролунав приголомшений вигук Олети:

– Іро, там що Зепар?!

Почувся задоволений сміх архидемона. Я гарячково намагалася впоратися з хвилюванням і соромом.

– Ц-це п-просто помилка! – нарешті, заїкаючись, пробелькотіла. – Так випадково вийшло. Просто намилювала шию і ваше ім’я промовила...

Прокляття, не дарма кажуть: «Язик мій – ворог мій». Брови архидемона зметнулися, а вираз обличчя став особливо похабним.

– Тобто, ти тут милася і думала про мене? Ще й в пориві почуттів моє ім’я вголос вигукнула?

– Р-р-р... – ось тепер я вже злилася. – Все було не так, ясно?! Олета як раз сказала, що квіти принесли. І я припустила, що вони від вас.

Зепар посміхнувся ще ширше.

– Який цікавий збіг обставин! Треба тобі частіше вранці квіти надсилати.

– Ні, ну ви спеціально мені в такому місці печатку поставили?! – прошипіла я, відчуваючи себе все більш ніяково.

Судячи з його задоволеному погляду, так і є. Це шляхетний Астарт вибрав для печатки цілком пристойне місце. Залишається радіти, що Зепару в голову не прийшло поставити захист куди-небудь нижче. При одній думці про варіанти у мене запалали щоки. Архидемон це одразу помітив і розреготався. А потім став повільно наближатися, не звертаючи уваги на те, що вода зі все ще відкритого душа потрапляє на його волосся і одяг.

– Стійте, де стоїте! – прошипіла я.

Він і не подумав послухатися, ще й наспівувати щось почав. Сволота! У мене просто слів не було, щоб висловити все, що про нього думаю.

– Подайте хоча б рушник! – сказала, відчуваючи себе абсолютно беззахисною зараз, що теж не додавало впевненості.

– Мені й так усе подобається, – не погодився він, і я знову ледь не загарчала.

– А мені ні! Може, заберетеся звідси? – заволала я.

– Ти сама мене викликала. Так що дала зрозуміти, що допомога потрібна. Спинку потерти? – з надією запропонував він.

– Ні!

Він видав легкий смішок.

– А взагалі ти знаєш, що викликати демонів за допомогою печатки потрібно лише в екстрених випадках? Перенесення відбувається за допомогою власної енергії того, на кому захист. Так що не варто свою енергію даремно витрачати. Хоча на вас, відьмах, це не особливо позначається, звичайно, – почав просвіщати мене він. З урахуванням того, що при цьому вже стояв зовсім близько, втупившись поглядом у мої груди, виглядало це справжнім знущанням. – А ось для демона, знаєш, це не особливо зручно. Створювати особисті портали, не прив’язані до когось або чогось, заборонено. Так що назад доводиться добиратися своїм шляхом.

– Запевняю вас, лорде Зепар, тепер я сто разів подумаю, перш ніж вдатися до вашого захисту, – випалила я, ще ретельніше намагаючись прикрити груди.