Глава 12.1

Глава 12

Навколо нас із Зепаром немов вакуум утворився. Навіть Корен і Олета трималися в деякому віддаленні. Під загальними цікавими поглядами я, червона як рак, піднялася на один із задніх рядів і дістала письмові приналежності. Характерно, що на цей ряд більше ніхто не сів, надаючи нам з Зепаром право маячити тут на самоті. І судячи по задоволеному вигляду архидемона, його це цілком влаштовувало. Уявивши собі всю пару в компанії цього нестерпного ловеласа, я мало не завила. Знайшла поглядом Олету і благально зиркнула на місце поруч зі мною. Перевертень хоробро кинулася на виручку, незважаючи на явне невдоволення Зепара.

Як тільки дівчина сіла по інший бік від мене, я одразу звернула увагу на неї, ігноруючи демона.

– І що за викладач ця пані Дуальн? – запитала я, аби щось сказати.

– Справжня мегера, – Олета закотила очі. – За будь-що виганяє з аудиторії. Старші курси розповідали, що тим, кого вона вигнала, можна забути про успішну здачу сесії. Так що краще не порушувати дисципліну на її парах.

Цей факт мене порадував, і я красномовно поглянула на Зепара, даючи зрозуміти, що маю намір мовчати на занятті. Він, безсоромно слухаючий нашу розмову, широко посміхнувся.

– Значить, з роками характер у Лаури став ще більш мерзенним. Навіть по секрету скажу вам, дівчата, з чим це пов’язано.

Я мимоволі зацікавилася. Олета ж і зовсім подалася вперед.

– З чим? – запитала вона.

– Класичний комплекс неповноцінності, – поставив діагноз Зепар. – Лаура наполовину демон, наполовину людина. Уявіть собі, як це – володіти всіма здібностями демона, але старіти, як жалюгідний представник нижчої раси.

На «жалюгідного представника нижчої раси» я образилася і неприязно глянула на Зепара. Він негайно по-хазяйськи обняв мене за плечі й промовив:

– Для чистокровних людей все простіше. Головне, заручитися прихильністю когось із вищих демонів.

– Та ну? – я різко скинула нахабну руку. – І навіщо ж це робити?

– Якщо архидемон дозволяє людині пити регулярно свою кров, то це наділяє смертне тіло особливими властивостями. Зупиняє старість і запобігає хворобам. Розумієш, про що я кажу? – він підморгнув і поклав руку на моє сидіння. Ніби обіймаючи, але не торкаючись при цьому.

Варто було уявити, що стала б пити кров Зепара, як до горла підкотила нудота. Скривившись, буркнула:

– Якщо це пропозиція, то моя відповідь «ні». Як-небудь переживу і свою смертність, і вразливість.

– Дурна дівчинка, – видихнув мені у вухо Зепар. – Про таке багато-хто тільки мріяти може. Чи ти гадаєш, що архидемони прямо палають бажанням наділити когось із людей такими перевагами?

– Лаурі запропонуйте, – відсторонюючись, промовила я.

– На неї не подіє, – обеззброююче посміхнувся він. – Вона наполовину демон. Так що уяви собі її відчай з цього приводу.

У цей момент в аудиторію увійшла висока худорлява жінка приблизно сорока років. Обличчя в неї було на диву гарне, з бездоганно білою шкірою, червоними губами, глибокими чорними очима з мерехтливими золотавими відблисками. Волосся смолянисто-чорне, зібране в чудернацьку зачіску, на яку вона, напевно, вбила не менше години. На відміну від більшості викладачок, одягнена в жіночу сукню, чорну зі сріблястими візерунками. Тонку талію підкреслював срібний пояс. Видно було, що пані Дуальн багато уваги приділяє зовнішності. І все ж краса її скоріше відлякувала, ніж приваблювала. Занадто злий і холодний погляд, від якого ставало не по собі.

В аудиторії миттю запанувала тиша. Студенти підвелися, вітаючи викладачку. Я теж встала, а ось Зепар залишився на місці, вальяжно розвалившись на лаві. Чіпкий погляд пані Дуальн пробігся по аудиторії і зупинився на поважному гості. В ту ж мить її ніби підмінили. Замість недбалої незворушності – хвилювання та захоплення. Вона навіть забула про те, що треба привітатися і дозволити студентам сісти. Впритул дивилася на Зепара. Та що там, вона його очима пожирала!

– Вітаю тебе, Лауро! Давно не бачилися, – в абсолютній тиші оксамитовий голос Зепара рознісся по всій аудиторії.

– Лорде Зепар, – хрипко видихнула вона. – Чому ви тут? Тобто... чим ми зобов’язані такій честі?

– Скучив за тобою, – він блиснув білими зубами у якійсь особливій хижій посмішці.

Викладачка нервово проковтнула, і цей звук теж почули всі. Я невдоволено зиркнула на Зепара, відчуваючи незручність від всієї цієї ситуації. А особливо від того, що мені доводилося сидіти поруч із ним. Пані Дуальн явно по вуха в нього закохана! А мені зовсім не хотілося опинитися в числі ворогів такої мстивої викладачки. Якщо вона за невинні проступки здатна студенту життя зіпсувати, то що ж тоді на мене чекає? Боюся навіть уявити!

– Сподіваюся, ви не будете заперечувати проти моєї присутності? – вкрадливо промовив Зепар. – Обіцяю не сильно вам заважати.

Саме формулювання звучало двозначно і навіть образливо. Я втягнула голову в плечі, чекаючи відповіді Лаури. Дуже хотілося, щоб вона вигнала нахабного архидемона з аудиторії. Але замість цього викладачка прохрипіла:

– Що ви, як я можу бути проти?

– Чудово, – резюмував він. – А тепер, може, посадите студентів? А то у моєї лялечки вже, напевно, ніжки втомилися стояти.