Глава 10.3

Студенти та викладачі найрізноманітнішого вигляду, які снували по подвір’ю, вітали Ежену Тайгрін з явною повагою. Мене ж роздивлялися якось здивовано-презирливо. Впевненість моя стрімко танула. Йшла у своїй темно-синій туніці, з розпущеним по плечах волоссям і відчувала себе гламурною дівицею, що поткнулася в тюремну камеру. Всі студенти, навіть дівчата, були в чоловічому одязі світло-сірого кольору. Викладачі відрізнялися трохи більшою різноманітністю вбрання. Деякі жінки були теж в туніках, але виглядали так впевнено, що засумніватися в тому, що вони на своєму місці, ставало неможливо.

Біля входу до Академії компанія з кількох хлопців і дівчат стовпилася навколо студента з вихрастим білявим волоссям і блакитними очима, який виконував віджимання. Керуючий цим дивним дійством – високий рудоволосий хлопець з короткою стрижкою-їжачок і жорстким поглядом чорних очей з золотавими відблисками, методично рахував:

– Шістдесят один. Шістдесят два. Шістдесят три.

Синхронно до рахунку рухався студент, який виконував віджимання.

Помітивши Ежену, рудий на кілька секунд перервався і чемно привітався:

– Доброго дня, леді Тайгрін.

– І вам доброго дня, студенте Дайрен, – відгукнулася куратор і кивнула в бік бідолашного студента, який поспішив скористатися неочікуваним перепочинком і блаженно розтягнувся на землі. – Скільки?

– Сто разів, – чудово зрозумів запитання рудий і його очі втупилися у мене.

Стало не по собі від пронизливого чіпкого погляду. Мимоволі уявила себе на місці нещасного білявого і вирішила, що від Дайрена краще триматися подалі.

– За що? – запитала Ежена.

– Через нього програли змагання з нишпорками.

– Треба було двісті призначити, – порадила «добра» кураторша.

Я мимоволі здригнулася, побачивши повний відчаю погляд лежачого у пилюці студента. Підбадьорливо посміхнулася йому і отримала у відповідь трохи невпевнену посмішку.

– Тримайся, – прошепотіла, але він почув, і посмішка стала ширшою.

– Шістдесят чотири! – раптово гримнув рудий, а я навіть підстрибнула.

Зі співчуттям подивившись на відбуваючого покарання студента, я рушила за Еженою, яка вже стала підійматися сходами. Потім ми не менше години бігали по всій будівлі, оформляючи необхідні папірці. Виявляється, і в демонському світі бюрократії вистачає! Я все сильніше відчувала себе не в своїй тарілці. Єдине, чого хотілося – забитися кудись в затишний куточок і нехай мене ніхто не чіпає. Але мої муки тільки починалися. Куратор взяла у комендантши дбайливо складену форму мого розміру, інші необхідні речі і всучила мені.

– Тут будеш носити тільки це, – вирішила вона. – Подібні вбрання для побачень залиш, – Ежена зневажливо зиркнула на мою туніку. – І повір, часу бігати на побачення у тебе буде тут дуже мало.

Та не особливо й хотілося, – подумала я, але драконити куратора зухвалістю не стала. Вона й так виглядала явно роздратованою тим, що доводиться зі мною панькатися.

– І збери волосся. А то соромно дивитися! – вишкірилася жінка. – Запам’ятай: Академія не те місце, де треба думати про те, як би справити враження на хлопців.

Я знову вирішила за краще просто кивнути. Зраділа, помітивши у виданих мені речах щось на зразок шпильки. І сама не рада була, що доводилося русалку зображати. Але в будинку Астарта про мою зачіску не потурбувалися.

Потім мене повели на четвертий поверх, де, як мені по дорозі скупо пояснили, розташовувався гуртожиток студентів першого курсу.

– Окремої кімнати не чекай, – поставила перед фактом Ежена. – Будеш жити з іншою студенткою.

– Та я й не чекала окремої, – вставила я, не витримавши.

Мене змірили таким поглядом, що одразу про це пошкодувала.

– Замок тут магічний, – нудним голосом сказала леді Тайгрін. – Без дозволу ніхто сторонній не увійде.

Немов на підтвердження цієї інформації, куратор постукала і, дочекавшись вигуку: «Увійдіть», відкрила двері з сиротливо мерехтячим на них номерком «тринадцять» (символічно, однак, нічого не скажеш). Мене заштовхнули всередину і стали інструктувати далі, не звертаючи уваги на присутність іншої дівчини. Та витягнулася по струночці при вигляді Ежени і висловила привітання, на яке навіть відповісти не зволили. Я з цікавістю розглядала майбутню сусідку по кімнаті. Блондинка майже не поступалася зростом куратору Тайгрін. В неї було симпатичне личко і трохи розкосі карі очі.

– Студентко Клінг, – гаркнула їй Ежена, перервавши на півслові власні пояснення з приводу тутешнього устрою. – Покажеш усе новенькій. Поки не в’їде в усе, вважай себе до неї прикутою.

І явно радіючи з того, що сплавила мене на когось іншого, куратор пішла, навіть не удостоївши мене останнього погляду. Блондинка, судячи зі скривленого личка, була не в захваті від такого повороту подій. Але ігнорувати наказ Ежени не зважилася. Я ж, поки вона приходила до тями, з цікавістю оглядала кімнату. Порадувало, що інтер’єр тут не такий вже похмурий. Меблі коричневі, а не чорні, штори бежеві. Два вузеньких ліжка біля стін, шафа, два письмові столи зі стільцями. Навіть звичайний стіл був. Загалом, жити можна.

– Я Ірина, – сказала, підходячи до блондинки і простягаючи руку.