Глава 9.1

Глава 9

Будинок Астарта розташовувався за містом, неподалік від тієї пустелі, яка так налякала мене вранці. Немов би був огороджений від неї невидимим колом, усередині якого знаходився зовсім інший світ – з дивовижного виду садом і химерними статуями, що зображали невідомих мені істот. Чи то породження фантазії невідомого скульптора, чи то нагадування про минулі епохи цього світу. Я трохи стривожилася, помітивши, що навколо навіть паркану немає. Згадавши щупальце, що тягнулося до мене з помаранчевої пустелі, резонно зауважила:

– А пустельних монстрів не боїтеся?

Астарт зломив брови, даючи зрозуміти, що питання дурне.

– Думаю, це їм варто боятися, – спокійно зауважив він, причому порожнім бахвальством це не прозвучало. – Навколо будинку магічний захист, – пояснив Астарт, чомусь зніяковівши під моїм захопленим поглядом.

І все ж не сумніваюся, що навіть якби тут не було магічного заслону, архидемон б легко впорався з чудовиськами цього світу.

Сам будинок являв собою маєток в готичному стилі незмінного чорного кольору. Відчуваючи себе так, ніби входжу до лігва невідомих створінь з фільму жахів, я несміливо переступила поріг будинку. Причому двері відкрив дворецький-вампір в темно-коричневому вбранні. Про те, що він вампір, я зрозуміла по гігантському зросту і наявності іклів, що визирали з-під верхньої губи. Мимоволі проковтнула ком у горлі, уявивши, що ось такого суб’єкта посеред ночі спрага може замучити. А тут я... Їжте, не обляпайтеся, як-то кажуть!

– З поверненням, господарю. Пані, ласкаво просимо.

Я не відповіла і навіть постаралася сховатися за спину архидемона. Помітивши мою реакцію, Астарт з посмішкою промовив:

– Це не той світ, де на людину стануть відразу накидатися і вживати в їжу. За подібний вчинок на винуватця чекає таке жорстоке покарання, що будь-хто сто разів подумає: а чи варто.

– А яке покарання? – хрипко спитала, продовжуючи розглядати незворушно чекаючого на розпорядження вампіра.

– Відправка у розлом, наприклад, – спокійно відгукнувся демон.

Я помітила, як вампір ледь помітно пересмикнувся, і зрозуміла, що того світу тут і справді бояться всі. Що ж там за тварюки такі водяться?! Страшно навіть уявити!

– Хайдене, – Астарт, нарешті, звернув увагу на дворецького. – Потурбуйтеся, щоб моїй гості приготували кімнату. І подбайте про те, щоб в неї було все необхідне. А мені треба повертатися на службу, – остання фраза вже була звернена до мене.

Я одразу ж учепилася в його руку, не бажаючи залишатися одна в цьому лякаючому місці. Окрім вампіра, тут напевно ще якась нечисть водиться! А тікати теж небезпечно – в пустелі достатньо охочих поласувати свіжою людинятинкою.

– Ну ж бо, Ірино, – терпляче, немов з нетямущим дитям, говорив зі мною Астарт, – тут тобі ніхто не заподіє шкоди. Після служби я повернуся. Але на вечерю все ж не чекай. Можу просто не встигнути.

Я кивала, все розуміючи і з усім погоджуючись, але руку вперто не відпускала. Астарту довелося м’яко, але наполегливо розімкнути мої пальці. А потім він і зовсім зробив дивний вчинок, логіки якого я зрозуміти не могла. Підніс мої тремтячі руки до губ і поцілував, дивлячись на мене з якимось незрозумілим виразом.

– Варто тобі доторкнутися до печатки і назвати моє ім’я, і я з’явлюся, – нагадав він, продовжуючи зігрівати своїм диханням мої руки.

Ця думка і справді заспокоїла, і я кивнула. Мої руки негайно відпустили. Більше не озираючись, Астарт пішов. Тільки коли платформа, на яку він застрибнув, зникла в далечині, я перевела погляд на вампіра. Очі в того нагадували по п’ять копійок за ступенем округленности. Але він одразу знову прийняв незворушний вигляд і статечно махнув рукою у бік сходів.

– Прошу вас, пані Ірино!

Хотіла вже запитати, звідки він моє ім’я дізнався, але згадала, що Астарт його називав. Стулила пельку відразу, щоб знову не демонструвати рідкісну дурість. Так, схоже, демон сильно переоцінив мої можливості, вирішивши, що з мене вийде слідчий.

Мене провели на другий поверх до однієї з кімнат у правому крилі будівлі. Чим більше я перебувала тут, тим сильніша туга брала. Як можна жити в такій похмурості? Не дивно, що Астарт проводить на роботі стільки часу! Тут і не будучи перевертнем,  завиєш! Кімната, яку надали мені, підтвердила найгірші побоювання. Ні, тут все було на висоті, і навіть розкіш була присутня. Але ці чорні й сині тони... Уявила собі, як буду стирчати тут залишок дня в повній самоті, і настрій наблизився до нуля.

Раптом подала голос нова «я». А чого взагалі я маю сидіти тут і чекати, мов мишеня в нірці? Тим більше Астарт не давав вказівок щодо цього. Коли ще випаде шанс дослідити домівку мого загадкового боса? Одразу ж сама собі і відповіла – ніколи. Думаю, що привів мене сюди Астарт в перший і останній раз. Важко зітхнувши від цієї думки, я рішуче звернулася до вже прямуючого до дверей дворецького, який, мабуть, вирішив, що його обов’язок виконаний:

– Гей, пане... е-е... здається, Хайден.

– Слухаю вас, пані Ірино, – негайно розвернувся вампір і застиг статуєю із шанобливим виразом обличчя.

– А можете мені влаштувати екскурсію по будинку?

Деякий час дворецький про щось розмірковував. Мабуть, гарячково згадував, чи давав господар щодо цього якісь вказівки чи заборони. Прийшов до того ж висновку, що і я, і поважно кивнув: