Глава 7.1

Глава 7

Я вже й не сподівалася опритомніти, вважаючи, що загину смертю хоробрих під вампірськими іклами. Тим несподіванішим було, відкривши очі, побачити себе лежачою на зручному м’якому дивані червоного кольору в чорну смужку. І що радувало найбільше, так це те, що вампір не нависав наді мною.

Піднявши голову і покрутивши нею, я побачила, що перебуваю все в тому ж кабінеті. Двох з половиною метрове чудовисько знову влаштувалося за столом і щось писало.

Вампір одразу ж вловив момент, коли я прокинулася, і втупив у мене страшний погляд.

– Прокинулися?

Відповідати на це кеп-очевидницьке питання я не стала, але насупилася, усвідомивши, що він звертається до мене, а я розумію. Невже на моїй мові говорить?

– Отже, – схоже, і не чекаючи від мене відповіді, заговорив знову вампір, – ваше ім’я Ірина Бардова?

Я скривилася, почувши це прізвище. Так хотіла якнайшвидше змінити його на колишнє дівоче, але, очевидно, не вдасться. І з тяжким зітханням відгукнулася:

– Так.

– У контракті сказано, що ви не повинні були покидати межі зазначеної території. Ви усвідомлюєте весь ступінь вашого злочину?

– Ні... – я й справді не особливо його усвідомлювала.

– Через вашу недбалість виникла чимала діра в світовій матерії. Її латання потребує чималих витрат магічної енергії.

– Я не хотіла, – чесно зізналася. – На мене напали... Він...

Вампір зупинив роздратованим помахом руки.

– Не має значення, що спонукало вас залишити місце роботи. Хоча мені вже доповіли всі подробиці.

Він відкинувся на спинку величезного крісла і схрестив пазуристі руки на грудях. Виглядало це моторошно, і я знову нервово проковтнула комок у горлі.

– Демони-стражі дали вам чіткі вказівки не покидати меж квартири. Що в їх наказі виявилося вам незрозумілим?

Я відвернулася, прекрасно розуміючи, що вампирюга правий. І мої виправдання про те, що образив наказовий тон демона, прозвучать маячнею сивої кобили.

– Так що у знищенні порталу є тільки ваша вина, – безжально підсумував вампір. – Ви знали, що чекає на вас у разі порушення умов контракту?

На жаль, я знала. Але з чистої впертості відповідати не стала. Раптом зійде, якщо прикинуся дурнуватою білявкою. Мовляв, «я нічого не знала, пожалійте мене, добрий дядечко-вампір». Тьху, яка дурня лізе в голову! Нова «я» впевнено займає позиції в моєму готовому луснути нещасному мозку.

– У подібних випадках винуватців відправляють на аукціон рабів, де їх може придбати будь-який бажаючий. Щоб ви могли добре виконувати подальші свої обов’язки, я запихнув до вашого розуму знання найпоширеніших мов третього світу демонів.

Мої очі знову полізли на лоба. Схоже, скоро вони там міцно влаштуються. Так ось чому я розумію його! Цікаво, а як запихнув? Тільки побачивши підняті брови вампіра, я збагнула, що задала питання вголос. Після деякої паузи він все ж таки відповів:

– За допомогою спеціального приладу. Вам в подробицях розповісти про його технічні характеристики? – з сарказмом додав він.

Я мимоволі посміхнулася. Виявляється, і у вампірів є почуття гумору. Хоча мене це точно не врятує.

– Отже, на цьому мої функції виконані, – проголосив вампір. – Зараз вас направлять в потрібне відомство, що займається цими питаннями. Усього найкращого, пані Бардова!

Ще й знущається, сволота! Повідомив, що мене зараз в рабство продадуть невідомо кому, і побажав всього найкращого. Схоже, нестерпним характером тут відрізняються не тільки демони і перевертні!

Вампір натиснув на якусь кнопку на столі і вже хотів щось наказати, очевидно, своїй секретарці, коли двері кабінету різко відчинилися. А перед цим виразно почувся громовий рик:

– Де вона?! Вона там?

Ніколи ще я не була така рада бачити Зепара! Судячи з ошелешеного вигляду вампіра, для нього поява білявого виявилося не менш несподіваною, ніж для мене.

– Лорде Зепар?

Не звертаючи на вампирюгу найменшої уваги, наче він був порожнім місцем, демон метнувся до мене. Враховуючи те, що я все ще напівлежала на дивані, подумати можна було всяке. І, думаю, цей збоченець уявив найвульгарніше!

– Ірино, – видихнув він, опускаючись поруч з диваном на коліна, – він щось зробив тобі? – останні слова супроводжувалися таким риком, що навіть я здригнулася.

Почувся здавлений вигук господаря кабінету:

– Що ви, лорде Зепар! Я й пальцем її не торкнувся! Хіба що подряпини на нозі залікував.

На нього не дивилися, а чекали відповіді саме від мене. І хоча я й була зла на вампіра, але все ж таки з почуття справедливості підтвердила:

– Він і справді мене не чіпав. Я від всіх цих переживань втратила свідомість... От і все...

Мене поривчасто притиснули до себе, від чого я мало не задихнулася. Обмацали, цього разу явно для того, щоб переконатися, що у мене все ціле. Лише після цього відпустили.