Глава 5.3

– А Астарт точно зможе мене захистити? – схлипнула я, притискаючись щокою до золотавого камзолу Зепара. – Раптом у нього знайдуться більш важливі справи, ніж якась жалюгідна відьмочка?

Відчула на своєму волоссі губи білявого. Його руки тримали так ніжно, що я не могла повірити. Це так не схоже було на те, як він поводився зі мною раніше.

– Я не допущу, щоб з тобою щось сталося, – почула й зовсім неймовірне.

А потім губи Зепара поповзли з моєї скроні до шиї. Довелося злегка нахилити голову, підкоряючись волі його пальців.

– Що ти робиш? Не треба... – слабко запротестувала, відчуваючи, як накочує непрохана слабкість.

Вже це точно в мої плани не входило! Спати з цим самовпевненим мерзотником не збираюся!

– Все добре, ш-ш-ш, – від звуку його голосу, що став в цей момент якимось оксамитовим, по тілу побігли вервечки мурашок. Все ж таки привабливий, гад! І усвідомлює це.

Губи Зепара опинилися на моїй шиї, і на коротку мить я відчула щось дивне. Ніби в мене проникає щось гаряче в місці дотику його рота. Потім наче обпекло, і я навіть скрикнула.

– Що ти робиш? – я сіпнулася з його рук.

В ту ж мить почувся гуркіт дверей комори, які різко розчинилися. Звідти почувся загрозливий рик:

– Зепар, я попереджав!

Астарт! Ні, я очікувала, що в захват він не прийде від подібних дій білявого. Але щоб настільки!

Зепара відкинули від мене вже через секунду, залишаючи в повному шоці. Я обережно випрямила шию, злегка потираючи все ще ніби вогнем палаюче місце. Розширеними очима дивилася на двох розлючених демонів, які зціпилися в кубло на підлозі. Від них прямо іскри сипалися, причому в буквальному сенсі. Я всерйоз побоювалася, що після такої ось бійки доведеться викликати пожежників. Вже навіть покривало спалахнуло, а потім і штори.

– Ви що творите?! – не витримала я, розуміючи, що лізти і розбороняти цих двох ідіотів точно не варто. Ще потраплю під гарячу руку! Причому в даному випадку «гарячу» в самому що не є прямому сенсі!

Не звертаючи на мене уваги, вони гамселили один одного. Навіть до допомоги магії не вдавалися, хоча, без сумнівів, могли б. Бачачи, що верх не бере ні один, ні інший, навіть засумувала. Встигла сходити за водою і залити нею палаюче ліжко. Потім зрозуміла, що марно, і отак я буду ходити цілу ніч заливати все, що підпалюють ці двоє божевільних. Моя нова «я» меланхолійно запропонувала сходити за попкорном і насолоджуватися безкоштовним цирком. Але я ліниво заперечила їй, що попкорну у мене немає.

Врешті я просто відійшла до виходу, подалі від вогняної небезпеки, і стала чекати, чим все закінчиться. Жалість у мене не виникла ні до одного з демонів. Один – білява нахабна сволота, яка за будь-якої нагоди мацає мене, незважаючи на те, що я від цього не в захваті. Другий – кам’яний істукан, який поводиться як собака на сіні, а при першій нагоді відштовхує мене, ще й дивиться із жалем таким, ніби я хвора якась. Визначитися я так і не змогла, за кого вболівати і кого підтримувати. Тому з подвійними почуттями спостерігала за тим, як в сутичці все ж таки переміг Астарт.

Обидва підвелися на ноги. Зазнавший поразки Зепар з розбитим обличчям, вже не таким гарненьким, про що я подумала з мимовільною зловтіхою, похитуючись, стояв перед архідемоном-стражем. Вогонь, що лютував у моїй нещасній спальні, сам собою згас, залишивши обвуглені останки меблів. І я з тугою споглядала сліди епічного бою.

– Сказав же: не наближайся до неї! – рикнув Астарт, буравлячи ворога недобрим поглядом, який зараз здавався золотаво-вогняним.

Я засмутилася, що у нього на обличчі лише губа виявилася розбитою. Шкода, не дісталося сильніше! Слабаком виявився білявий.

– З яких пір тебе настільки турбує особисте життя твоїх співробітників? – я мимоволі захопилася. Навіть осоромлений і побитий, Зепар продовжував задирати того, хто фізично явно сильніший. Може, звичайно, і магічно, але тут вже таємниця за сімома печатками, мені, відьмі-людині, недоступна. – Осушувати я її не буду, вже говорив. Так що життю Ірини нічого не загрожує!

Треба ж, навіть ім’я почав вживати замість звичного презирливого «людське дівчисько»!

– А з ким вона проводить дозвілля, тебе стосуватися не повинно! – заявив він, нахабно вип’ятивши розбите підборіддя.

– Сексуальне насилля теж можна вважати загрозою! – процідив Астарт.

Характерно, що обидва вели себе так, наче мене тут немає. І це вже образливо. Нова «я» нервово кусала губи, роздумуючи над тим, що б таке уїдливе сказати їм обом. Але наступна репліка Зепара так вразила, що я завмерла з відкритим ротом:

– Я не буду змушувати її до чогось силою.

– Ось як? А як можна назвати сьогоднішні твої дії? – заперечив архидемон-страж.

– Я ставив на неї свою печатку захисту.

Тепер не тільки я дивилася на білявого з роззявленим ротом.

– Ти що зробив? – якимось полузадушеним голосом промовив Астарт.