Глава 4.2

Наступного ранку я вирішила погуляти в сквері, який сподобався мені ще вчора. Людей тут було небагато, а сонце в такий час жарило в півсили. Так що прогулюватися доріжками в тіні гіллястих зелених дерев було справжнім задоволенням. Я відчувала, як все більше віддаляюся від того кошмару, яким стало моє життя у рідному місті. Тут ніщо не нагадувало ні про Андрія, ні про минуле, і це надавало цілющого ефекту.

Сівши на лавці під тінню великого старого дуба, я відкинулася на спинку і закрила очі, підставивши обличчя сонячним променям. По тілу розтікалося приємне тепло. Я слухала пташині трелі, тихий говір людей, які прогулювалися неподалік, сміх дітлахів. Відчувала абсолютний спокій і умиротворення.

Тим жахливішим виявився раптовий контраст. По спині ні з того ні з сього пробіг холодок, а волосся на потилиці відчутно заворушилося. А ще виникло настирливе і сильне відчуття чийогось злого погляду. Я відкрила очі і заозиралась. Нічого підозрілого не помітила, але відчуття не відпускало.

Вмить яскравий ранок втратив свою привабливість, а небо ніби потемніло. Темна, в’язка загроза немов підкрадалася з усіх сторін, і я не могла зрозуміти, звідки вона виникла. Раніше таке відчуття виникало тільки в присутності Андрія. Але він би не зміг знайти мене! Та й немає його тут.

Я продовжувала озиратися, а долоні стали липкими від поту. Хотілося скоріше опинитися якнайдалі звідси. В рятівний затишок квартири, за магічними дверима, де навряд чи мені щось могло загрожувати.

Швидко встала і скрикнула, коли за спиною пролунав глузливий голос:

– Вже йдеш?

Відчуваючи одночасно полегшення і обурення, я різко розвернулася і озирнула незадоволеним поглядом Зепара. Демон стояв, притулившись до дерева неподалік від лавки, і пильно дивився на мене. Цього разу на ньому були джинси і світла футболка, які підкреслювали чудову фігуру. Світле волосся зібране позаду у хвіст. Не можна не визнати, що виглядав він приголомшливо. Але тепер, коли я дізналася, якими способами він зазвичай домагається своїх цілей, викликав у мене цей чоловік лише неприязнь.

– Так, йду, – кинула я, маючи намір негайно піти додому.

– Тобі є куди поспішати? – знову почувся голос за спиною. – Пропоную дещо цікавіше.

– І що ж? – уїдливо запитала я, обертаючись до нього.

– Скласти мені компанію.

Зепар чарівно посміхнувся, в його синіх очах засяяли вогники. Але цього разу його краса викликала в мене одне лише бажання – триматися подалі. Я вже зрозуміла, що Зепар відноситься до того ж типу, що і мій чоловік – небезпечний мерзотник, який користується своєю привабливістю без усіляких докорів сумління. Жорстокий і безжалісний покидьок!

– Ні, дякую. Гуляти у вашій компанії в мене немає ніякого бажання.

Посмішка демона дещо потьмяніла, очі примружилися.

– Шкода, що я не можу змусити тебе бути більш покірною.

– Послухайте! – не витримала я. – А нормальними способами спілкуватися з жінками ви не можете? Начебто не потвора! Навіщо застосовувати ці ваші здібності?

– Астарт розповів? – посміхнувся Зепар. – Хоча найбільше зараз цікавить інше. Ти вважаєш мене привабливим?

– Я лише сказала, що ви не потвора, – насмішкувато уточнила я.

Усвідомлюючи, що в людному місці навряд чи він стане накидатися, відчувала себе набагато впевненіше.

– Зухвале людське дівчисько! – пробурмотів він. – Хотів би я повчити тебе, як варто поводитися з тими, хто набагато вище за тебе.

– Вчіть когось іншого! Мені й так добре.

З цими словами я рішуче попрямувала в бік будинку. Вирішила, що більше навіть уваги звертати не буду на цього нахабного типа. Кроків за мною не чулося і це остаточно заспокоїло. Видно, вчора Астарт був більш переконливим у розмові з ним. І все ж те, що білявий буквально переслідує, сильно турбувало. Що йому взагалі від мене треба?! З його зовнішністю та здібностями будь-яка дівчина з розуму від радості зійде, варто йому лише звернути на неї увагу. А він за мною тягається! Або прислів’я про заборонений плід знову виправдовує себе на всі сто? Швидше за все, так і є, але це не особливо втішає.

Я з полегшенням зачинила за собою двері квартири і влаштувалася на дивані, вирішуючи, чим далі зайнятися. Не встигла потягнутися за пультом від телевізора, як плечі накрили чиїсь гарячі руки.

– Ти права. Прогулянка була не дуже гарною ідеєю, – промурчав мені у вухо Зепар. – Тут набагато зручніше.

Трясця йому! Я сіпнулася, вивільняючись з нахабних обіймів. І як йому вдалося так непомітно піти за мною?! Навіть не чути було ніяких звуків! Тут я похолола від виниклої підозри. Згадала про те, що якщо демони того захочуть, можуть прикриватися магічною завісою. І ніхто їх не побачить. Цей гад просто йшов за мною весь цей час, а я навіть не помітила!

– Слухайте, залиште мене у спокої! – викрикнула я, розвертаючись.

Він стояв за диваном, дивлячись на мене з глузливою посмішкою.

– Коли злишся, у тебе таке миле личко стає! Потрібно частіше тебе дратувати.