Глава 2.2

Я механічно взяла документ і постаралася прочитати. Вдалося це далеко не відразу, настільки сильним було хвилювання. Букви перед очима хаотично танцювали, не бажаючи вибудовуватися в зрозумілі слова. Але все ж разу з п’ятого прочитати вдалося. І відчуття абсурду накотило з подвоєною силою. Це був найдивніший контракт, який доводилося бачити. Уже найменування сторін призвело до стану шоку. Ледь ворушачи губами, я прочитала вголос:

– «Астарт від імені повелителя демонів третього світу, великого Абігора, з одного боку, і відьма, названа Іриною Бардовою, з іншого боку...» Звідки ви моє прізвище знаєте? – пискнула я, ледве не панікуючи. – І це якийсь жарт про повелителя демонів?!

Марія видала знущальне хмикання, потім і зовсім розреготалася. Зеленоокий перервав її сміх одним лише помахом руки. Потім трохи стомлено сказав:

– Ірино, у мене справ більше, ніж ви можете собі уявити. Давайте швидше покінчимо з формальностями. Я гадав, Марія вже посвятила вас в усі деталі. Так, ви йдете на службу до мене, а значить, і до мого господаря. Від вас вимагається лише підтримувати портал. Усе. За це ви будете перебувати під моїм особистим захистом, отримувати регулярну оплату грошима вашого світу і жити тут. Якщо що-небудь вам знадобиться, достатньо буде всього лише написати на листку паперу, вимовити моє ім’я і кинути в портал.

– А в-ваше ім’я як? – затинаючись, запитала я.

Він навіть очі закотив від моєї нетямущості і красномовно подивився на контракт в моїй руці.

– Астарт, значить, – прошелестіла я.

Від цього імені ніби пекельним полум’ям в обличчя війнуло. Я мимоволі здригнулася.

– Не раджу згадувати його без особливої ​​потреби, – посміхнувся він, а я знову застигла, як повна ідіотка, настільки сильне враження справила його посмішка.

Судячи з незворушного вигляду зеленоокого, я сама на нього особливого враження не справила. Хоча дивного в цьому нічого не було. У такого, мабуть, що не день, то нова пасія! Варто лише пальцем поманити. Цікаво, яким жінкам він віддає перевагу? Блондинкам, брюнеткам? Рудим? Господи, про що я тільки думаю?!

Похитала головою, відганяючи настирливі думки, і напруженим голосом запитала:

– А ви, значить, демон?

Він просто кивнув, а я знову заплющила очі, сподіваючись, що все це якийсь безглуздий сон. Ось я прокинуся і виявиться, що все ще їду в потязі. А попереду нове життя, в якому я вирішила не допускати колишніх помилок. На жаль, коли відкрила очі, нічого не змінилося.

– Послухайте, – зважилася я на нову спробу прояснити ситуацію, – але я ж не відьма! У мене навіть здібностей ніяких немає!

Астарт ледь не застогнав від досади, потім благально подивився на Марію. Та, посміхаючись, сказала:

– Іноді здібності сплять. Для того щоб вони відкрилися, потрібен поштовх. Але сила в тобі є – це безсумнівно. Вже говорила тобі, що якби це було не так, ти б навіть не побачила оголошення.

– Гаразд, – погодилася я, зітхнувши, і знову занурилася в читання контракту.

За його умовами я повинна була не відходити від порталу довше ніж на два кілометри, про що мені вже повідомила Марія. Розповідати комусь про свою роботу і сам контракт заборонено. За цим послідує покарання. Як і за вихід за означений периметр. А покарання... Спочатку здалося, що це жарт. Довічне рабство в демонічному третьому світі!

– Це в пеклі, чи що? – ледь ворушачи язиком, промовила я.

– Пекло та рай вигадали люди, – холодно промовив Астарт. – Але вам, Ірино, не потрібно забивати собі голову тим, що відбувається в інших світах. Все, що від вас вимагається – виконувати свою роботу.

Гаразд, не дуже й хотілося забивати собі цим голову... Вже втішає, що контракт лише на рік! Потім він може бути або подовжений, або розірваний. За моїм бажанням. Наскільки я зрозуміла з цього більш ніж дивного документа, портал веде в цей самий третій демонський світ. З нього до нашого можуть переходити звідти інші істоти, які отримали на це дозвіл відомства Астарта. Той, хто дозволу не отримав, просто не зможе пройти. Портал його знищить. Це втішало. Виходить, якихось нелегальних демонів чекати не варто.

Ніхто з сусідів бачити тих, хто виходитиме з моєї квартири і заходитиме до неї, не зможе. На них буде стояти тимчасове маскування. Це теж втішає. А то за наявності гвардії бабульок біля під’їзду таке без уваги не залишиться. Ще приймуть за жінку легкої поведінки!

Мене також попередили, що з потойбічними гостями в контакт краще не вступати. Та не особливо й хотілося взагалі-то! Якщо моєму житті буде щось загрожувати, спрацює захист Астарта.

– Якщо згодна, підписуй.

Демон простягнув мені щось на зразок золотого пера. Чорнила на ньому не було, і я деякий час розгублено оглядала предмет.

– Проткни ним спочатку собі палець, – пояснив Астарт, який явно вже бажав якнайскоріше відправитися кудись у своїх справах.

Погляд у нього був сповнений вселенської втоми. М-да, судячи з усього, я на нього справила враження цілковитої ідіотки. Це чомусь пригнічувало, хоча розумом я й усвідомлювала, що, може, це й на краще. Навпаки, радіти повинна, що не привернула його уваги. З урахуванням моєї реакції на цього чоловіка всі обіцянки самій собі негайно канули б у Лету.