Глава 2.1

Глава 2

Прийшовши до тями, я спочатку ніяк не могла зрозуміти, де знаходжуся. Навколо незнайома світла спальня. Я сама на широкому ліжку, на шовкових простирадлах. Мене навіть прикрили покривалом, розшитим золотавими візерунками. Тупо дивлячись в натяжну стелю, насилу відновлювала в пам’яті події недавнього минулого.

Метушлива втеча з рідного міста в образі неформалки-готки. Трясучка в потязі, що віз мене до Києва. Пошуки притулку...

Оголошення! Ось, з чого почався ланцюг найдивніших подій в моєму житті!

Я різко сіла на ліжку, озираючись у пошуках господині квартири, яка виявилася відьмою. Поряд зі мною цієї колоритної особи не спостерігалося. Зате я вловила тихий гомін голосів з боку кухні. Відразу ж нахлинуло тривожне передчуття. Як завжди, коли мова йшла про щось погане, промайнули думки про чоловіка. Невже Андрій знайшов мене?! Ні, не може бути... Він не міг знати, куди я піду, навіть якщо вивідав, що вирушила до Києва. І все ж я якомога тихіше вилізла з ліжка і навшпиньках прокралася до прочинених дверей.

Минувши по коридору вітальню, зупинилася неподалік від арочного входу на кухню. Двоє, які сиділи за столом, мене поки що не помічали. Однією зі співрозмовників була вже знайома мені Марія. Другий же ...

Вкрай приголомшена, я дивилася на найпривабливішого чоловіка, якого коли-небудь бачила. Він сидів у недбалій, розслабленій позі, поклавши руки на стіл і іноді барабанячи по ньому пальцями правої руки. При кожному русі загадково блимав золотий перстень з величезним темно-червоним каменем. Я не могла відвести очей від цих довгих тонких пальців. При вигляді них виникали дивні бажання, в яких соромно було зізнатися навіть собі. Уявила, як ці пальці повільно просуваються по моїй шкірі, а по тілу розтікається низка мурашок.

Дідько! Давно вже у мене при вигляді чоловіка не виникало таких емоцій! Навіть з Андрієм на початку нашого бурхливого роману такого не було.

Від заворожуючих мене смаглявих пальців я ледве відірвалася і ковзнула поглядом вище. Бездоганний і дорогий темно-сірий костюм з сріблястою краваткою і чорною сорочкою. Коштувало це все немало. Я це точно знаю! Андрій завжди приділяв одягу багато уваги. І це мені доводилося піклуватися про всілякі дрібниці, пов’язані з підтриманням його в пристойному вигляді.

Згадала, як через найменшу зайву складочку на вигладженому костюмі слідував нещадний удар. Різкий біль. Смак власної крові в роті...

Змусила себе глибоко дихати і заспокоїтися. Все це в минулому. Я позбулася чудовиська, що оплітало мене по рукам і ногам цілих три роки.

Недарма я побоювалася детальніше розглянути незнайомця. Ледве мій погляд затримався на смаглявому обличчі з високими вилицями і трохи хижими рисами, як серце ніби зупинилося на пару секунд. А потім понеслося у галоп. Він чудовий! В голові чомусь промайнув образ чорного ягуара – красивого і смертельно небезпечного хижака. Ця небезпека відчувалася в кожному повільно-виваженому і граційному русі цього чоловіка.

А найбільше заворожували очі! Ніколи не бачила настільки яскравих. Зелені, з мерехтливими золотавими іскорками всередині. Такі бувають у кішок, але аж ніяк не у звичайних людей. Ще й незвичайного відтінку волосся довершувало нереальне враження. І не руде, і не червоне. Чорне з алим відблиском. Ніби з нього проривалися вогники кривавого полум’я. Воно яскравим ореолом обрамляло обличчя і опускалося нижче плечей.

Так, потрібно негайно себе опанувати! Нехай у мене при одному погляді на цей ідеал чоловічої краси все всередині ходором ходить, з цим потрібно боротися. Мені вже вистачило спілкування з гарними чоловіками. Нічого хорошого воно не принесло! Згадала обіцянку, яку дала самій собі перед втечею. Більше ніколи не дозволю жодному красунчику настільки запудрити мені мізки, як це зробив Андрій!

Після хвилинної роботи над собою все ж вдалося трохи вгамувати метушливі гормони і прислухатися до розмови. Це зараз важливіше за емоції.

– Ти впевнена, Маріє? – почувся низький голос, немов рокочучий зсередини.

Трясця! По тілу негайно пробіг мандраж від самого цього звуку. Та що ж зі мною таке?! Зовсім розум втратила! Зціпивши зуби, відвела погляд, щоб усунути хоча б зовнішній подразник. У відповідь почувся сумний голос господині квартири:

– Так, бос. Впевнена. І так довго просиділа тут. Пора жити своїм життям.

– Мені дійсно шкода. Ти була чудовою Хранителькою, – зітхнув чоловік.

А в мені знову все вибухнуло від напливу емоцій. Насилу стримала стогін. Навіть рот рукою затулила, щоб не випустити цю ознаку своєї абсолютної поразки.

– Вам варто сказати лише слово, – хрипко промовила Марія. – І я залишуся на стільки, на скільки забажаєте.

Запанувала тиша, і я зважилася все ж відвести очі від статуетки єгипетської богині Баст, яка прикрашала полицю декоративного каміна. Побачила, як чоловік пильно роздивляється чомусь почервонілу Марію. Вона більше не здавалася дратівливо-нахабною і впевненою в собі, якою постала переді мною сьогодні. Якась жалюгідна, сумна.

І в погляді така туга, що навіть не по собі стає. Не здогадатися про причину такої поведінки не зміг би тільки повний ідіот! Та вона закохана в цього красеня по вуха! Втім, дивуватися я не стала. Дивним було б протилежне.