Глава 2

ГЛАВА 2

Я стояла за високою кам’яною стіною, вкритою силовими потоками. Всього за кілька кроків починався ліс, освітлений лише мерехтінням зірок і блакитним місяцем цього світу. Шкода, що я не володію здатністю демонів або перевертнів добре бачити в темряві. Але я не маю і багато інших їхніх переваг, а йти все одно треба. Та й не думаю, що більшості з тих, хто опинявся в цьому лісі, допомогли їхні переваги. Зітхнувши, побрела до лісу, розуміючи, що за кожним кроком звідкись зараз спостерігає Абігор.

Ледве ступивши під склепіння лісових велетнів, відчула себе ще більш маленькою і слабкою, ніж до цього. За кожним стовбуром, здавалося, за мною спостерігає чудовисько, в будь-який момент готове напасти.

Витягнувши струйник і тримаючи його напоготові, прислухалася до кожного шереху і придивлялася до будь-якої підозрілої тіні. Куди йти, й гадки не мала, але вирішила, що рушу прямо. Рано чи пізно дерева повинні закінчитися. Принаймні, сподіваюся, що зможу дожити до того моменту. Нахабна відьмочка підбадьорювала, як могла, але ми обидві розуміли, що шанси у мене настільки мізерні, що смішно навіть сподіватися. І все ж поки жива, потрібно вірити в себе! Інакше який сенс тоді взагалі щось робити?

Деякий час я йшла лісом без жодних перешкод. Майнула боязка думка, що не все так страшно, як я думала. Головне, не попадатися на очі лісовим мешканцям. Так потихеньку і дійду до кінця.

Те, наскільки я самовпевнена, зрозуміла вже хвилин через двадцять після того, як ступила під склепіння заповідного лісу. Прямо з-під землі, де тільки-но ступала, виринуло біле щупальце, що яскраво блиснуло в світлі місяця. Воно в одну мить обплело праву ногу, змушуючи впасти на землю. З жахом зрозуміла, що якби не захисна оболонка, сила хватки переламала б кістку, як тоненьку гілочку.

Я поспішно витягла кинджал і полоснула по щупальцю. Почулося шипіння, і нога стала вільною. Гидливо скинула залишок істоти і піднялася. Не встигла ступити й кроку, як попереду злетіло таке ж саме щупальце. Ледве встигла відскочити в сторону. А потім почалася ціла низка подібних атак! Я ледве встигала розмахувати кинджалом і перестрибувати виникаючі перешкоди.

Те, що вдалося подолати ці кілька метрів, де під землею залягли невідомі тварюки, інакше ніж дивом не назвеш.

Коли протягом п’яти хвилин більше ніхто не намагався схопити мене, я дала собі невеликий перепочинок. Притулилася спиною до широкого дерева і перевела подих. Намагалася вирівняти уривчасте дихання і вгамувати шалене биття серця. Смутно відчувала, що щупальця – найменш шкідливе, що є в цьому проклятому місці.

Не встигла про це подумати, як щось майже невагоме впало на мене з дерева. Повела плечима, намагаючись скинути це, і відчула, як все сильніше заплутуюся в чомусь, що нагадує павутиння. Вона повільно, але вірно стягувала все тіло. Аналогії з павутиною навіяли не надто втішні думки. А якщо десь поруч зараз знаходиться істота, яка цю саму павутину виготовила?!

Так, головне, не панікувати! Зрозумівши, що чим сильніше смикати, тим більше стягуються пута, постаралася рухатися повільно й плавно. Витягла з пояса кинджал і стала розрізати нитки.

Почувши тріск гілок над головою, відчула, як волосся на голові заворушилося. Різко підняла очі, і з горла вирвався зляканий крик. Наді мною чорніла туша гігантської комахи, схожої на павука. Кілька червоних очей кровожерливо світилися в темряві. Мені неймовірно пощастило, що встигла таки звільнити праву руку. Незабаром я вже палила по чудовиську зі струйника.

Звичайна магія на істоту діяла слабо. Чудовисько при влученніх лише злегка сіпалося, продовжуючи спостерігати за мною. Довелося активувати глибинний режим. Ледве зеленувата цівка потрапила на хітин комахи, як той зашипів, а павук видав жахливий звук – щось середнє між скрекотом і виттям. З місця рани виступив жовтий слиз. Павук в кілька блискавичних рухів зник в гілках, а я поспішно звільнилася від залишків павутиння. Чи потрібно говорити, що більше в мене й думки не виникало притулятися до тутешніх дерев?!

Знову рушила вперед, угамовуючи тремтіння у всьому тілі і гадаючи, скільки місцевих мешканців чули мої крики. Відчуття небезпеки накривало з головою, і я не могла розгадати, чи то інтуїція й справді попереджає про щось, то чи уява грає зі мною злі жарти.

А потім я розрізнила попереду, серед дерев, два помаранчово-червоних вогника. У тому, що це чиїсь очі, і сумнівів не виникло. Я мигцем витягла отруйник і направила в ту сторону. Зліва майнули такі ж самі вогники, а потім почулося загрозливе гарчання. До того ж, майнула думка, що я колись уже чула таке.

Нервово проковтнувши, гарячково переводила очі то на одну тварюку, що ховалася за кущами, то на іншу. Пекельні пси! Згадала, з якою швидкістю рухаються ці створіння, і зрозуміла, що, швидше за все, тут і закінчаться мої безславні пригоди.

Ну ні, спочатку прихоплю з собою принаймні одного з песиків!

Рішуче направила струйник в сторону вогників зліва і натиснула на спуск. Темрява спалахнула зеленуватим світлом, і я побачила чорну тінь, що стрибнула в сторону. Не влучила! Однак, схоже, налякала. Обидва пса більше не показувалися, хоча я й не могла позбутися відчуття того, що за мною стежать.

Те, що інтуїція в якийсь момент змусила обернутися, і врятувало мене. Рука сама натиснула на спусковий гачок. Пекельний пес, що летів позаду, завив, падаючи на землю. Одразу збоку метнулася чорна тінь, і я знову задіяла струйник. Нове виття і тріск зламаних кущів. Схоже, цього тільки поранила. Але добре, що вирішив втекти, а не переслідувати далі!